Для дошкільного віку

Любима книжечка

Оповідання про першокласницю, яка загубила буквар.
Файл замінено на більш якісний 24.04.2012
Всі наявні книжки серії "Для першокласника":
Город узимку
Шматок пирога
Для чого людині серце
Любима книжечка
Пригода на Журавлиному острові
Наше відкриття
Нюренберзьке яйце
Дубок
Страховисько з однією зяброю
Віють вітри, віють буйні
Дві топольки
Петроградський хлопчик
Лісові розмови
Лелеченя
Ведмежа і Полярна зірка
Малий посланець
Харитя
Ласочка
Сороки
Галочка

Файл повністю скачався, але не відкривається? Може Ви не встановили програму WinDjView? Скачайте її тут. Про інші програми для читання читайте у відповідному розділі сайту.
1988 рік, видавництво «Веселка». Кількість сторінок: 16.


Фрагменти:


Катруся вже справжня школярка! Вчиться вона в першому класі і вміє читати: «Оса мала. Мамо, тут оса».
Ого, Катруся вміє не тільки читати, а вже й букви пише. У неї є зошит, і в ньому кожну сторінку розліновано на рядки — це зошит для письма. Є ще в школярки і другий зошит — для арифметики. Його розліновано клітинками. А третій зошит — для малювання. На першій сторінці Катруся намалювала яблуко й гриб. Яблуко розмалювала червоним олівцем, а шапочку на грибі — жовтим. Чудовий вийшов грибок! Справжнісінький маслючок — молоденький, тугий, ніжка товста і шапочка трохи набік.
Та найбільше подобається Катрусі новий буквар. Яка ж це хороша книжка! Ви тільки погляньте, який малюнок на обкладинці: він так і світиться фарбами! Ідуть на малюнку діти до школи. У кожного сумка з книжками. Попереду всіх дві дівчинки.
— Дивися,— каже Катруся до своєї подруги Наталочки,— це — я, а це — ти. Правда ж? І ти розповідаєш мені щось дуже-дуже цікаве!
І в середині букваря багато малюнків. Ось на зеленій стеблині сидить оса. Черевце в неї жовте з чорними смужечками, крильця прозорі. А навколо квіти — і голубі, і лілові, і рожеві. А ось велика буква «С», і під нею намальовано сову, сніп, серп, стіл, сани, сапку. Всі слова починаються на букву «С». А Катруся придумала ще: соловейко, сорока, сонечко.
А букви в букварі не мертві, а живісінькі. Катрусі здається, що «О» — це обручик, який ось візьме і покотиться... «Ж» — сердитий жук з гострими кігтями. «Н» — це драбинка, «Р» — сокирка, а «С» — гадючка.
Дуже любить свій буквар Катруся. Розглядає і боїться, щоб плямочку не зробити. Обгорнула його білим папером і не букварем його зве, а буквариком — такий він їй милий.
Прийде хто в гості до мами, а Катруся зараз:
— Тьотю, а в мене — букварик! Учителька загадала на завтра ось це прочитати і це...
Сяде і голосно читає...
— На су-ку ку-ку! На ти-ну кар-кар!
І ось сталося лихо: Катруся загубила свого букваря. А було це так. Катруся з Наталею поверталися з школи. Накрапав дощ, і дівчатка поспішали. Біля міського саду Наталя попрощалася; звідси їй додому ближче. Катруся побігла далі стежкою через сад.
Дівчинка знала таку вузеньку стежку, яка вела навпростець додому. Треба тільки звернути з головної алеї і минути кіоск, де продаються книжки. Тут і починається знайома стежка.
Ну от, прибігла додому, а дощ уже затарабанив у вікна.
По обіді Катруся сіла вчити уроки, розкрила сумку і хотіла витягти буквар. Але... букваря в сумці не було!
Ви чуєте — буквар зник!
Дівчинка похапцем витрусила із сумки все, що в ній лежало. На стіл випали три зошити: один — для письма, другий, у клітинку,— для арифметики, третій — для малювання. Стукнув пенал, розкрився, і з нього вискочила гумка й олівець.
Катруся зазирнула і під стіл, і під стілець — ні, букваря нема.
— Загубила,— прошепотіла дівчинка. Серце в неї стиснулось, па очі навернулися сльози. А як це сталося? Коли?
Катруся пам'ятала, як вона після останнього уроку склала зошити, поклала в сумку буквар. З коридора гукнула Наталочка: «Катрусю, швидше!»
Катруся вискочила з класу вслід за подружкою, закрила в коридорі сумку...
Згадалось дівчинці: тікаючи від дощу, вона бігла стежкою через міський сад...
Катруся схопилась. Ось де вона загубила буквар. На стежці!
Ну, ясно, вона бігла й розмахувала сумкою — буквар і вискочив. А вона й не помітила.
Школярка накинула на себе жакет і вийшла надвір. Дощ перестав, але з дерев зривалися великі краплини.
Дівчинка хутко йшла стежкою в саду, уважно озираючись навкруги. Стежка була росяна, холодні краплини з дерев іноді влучали просто за комірець.
«Що ж сталося з моїм буквариком? — гірко думала Катруся.— Адже він, напевне, розмок, зовсім розмок під дощем!»
Додому повернулася дівчинка тоді, коли почало смеркати. Була вона стомлена, в мокрих, брудних черевиках. Але букваря так і не знайшла.
«Що ж тепер буде? — думала Катруся.— Що скаже вчителька Марія Пилипівпа?»
А як згадала про тс, що в усіх у класі є букварі, тільки одна вона, Катруся, залишилася без свого чудового букварика, сльози самі покотилися по щоках.
Дівчинка розповіла мамі про своє горе.
Мати похитала головою:
— Хіба ж можна бути такою розгубою? Завтра ти мусиш про все розказати вчительці. А плакати, Катрусю, не треба. Будь мужньою!
Звісно, Катрусі дуже хочеться бути мужньою, сміливою. І вона буде такою. Яке б лихо не сталося, Катруся ніколи, ніколи не стане плакати. Вона сама не любить плаксіїв. Але ж як шкода букваря!
Наступного дня вранці про загублений буквар уже знала й Наталочка. Вона одвела Катрусю в найдальший куточок класу — між дверима й шафою — і, щоб ніхто не почув, зашепотіла подружці:
— Ой, Катрусенько, нікому ж, нікому не кажи про буквар! Бо як скажеш Марії Пилипівні, то, може, і в піонери тебе ніколи не приймуть! І ти ніколи не носитимеш червоного галстука. А якщо довідаються Мишко Лобода або Стьопа Шевчук, ото дражнитимуть «роззявою!»
Очі в Катрусі стали великими й сумними.
— А як же я... Як же я вчитиму уроки без букваря?
— Нічого,— прошепотіла Наталя,— вчитимеш. Я тобі свій буквар даватиму! Хай мій буквар буде й твоїм.
З ніжністю і любов'ю дивиться Катруся на подружку.
Яка хороша ця Наталочка! Звісно, краще нічого не казати вчительці. Соромно признатися Марії Пилипівні, що ось я, мовляв, така роззява, буквар загубила! Та ще й справді ніколи в піонери не приймуть.
Марія Пилипівна, весело посміхаючись, зайшла в клас.
Усі школярі, дівчатка й хлопчики, дружно встали.
— Здрастуйте,— привіталася вчителька.— Сідайте. Вона розгорнула класний журнал, зробила перекличку, а тоді глянула на всіх і спитала:
— Діти, скажіть мені, чи ніхто з вас нічого не загубив?
У Катрусі так і тьохнуло серце. Вона дуже почервоніла, але, позирнувши на Мишка Лободу та на Стьопу Шевчука, потупилась. Мишко і Стьопа були найбільшими задирами в першому класі. А що вже насмішники — хтозна-які! Проходу не дадуть!
Тут піднесла руку маленька чорнява дівчинка з двома кісками, звали її Оля Калюжна.
— Я загубила гумку! — сказала вона.
— А я — олівець! — відповів Дмитрик Шумило. Катруся ворухнулась, і Наталочці здалося, що вона
теж хоче піднести руку. Наталочка швидко сіпнула подружку за рукав:
— Мовчи!
— Погано, що ви загубили гумку й олівець,— докірливо сказала Марія Пилипівна.— Треба бути уважними і берегти свої речі. Більше ніхто нічого не губив?
Усі мовчали.
Катруся, зашарівшись, намагалася не дивитись на вчительку.
Марія Пилипівна пройшлася між партами, а тоді сказала:
— Ну, тепер кожний покладіть перед собою буквар, і будемо читати.
Всі взяли книжки.
Тільки Катруся сиділа мов на голках. Наталочка присунула до неї свій буквар.
— Будемо вдвох! — шепнула вона.
Вчителька підійшла ближче й зупинилась просто біля Катрусиної парти.
— А де, Катре, твій буквар? — спитала вона раптом. Катрусю кинуло в жар: ой, як соромно перед усім
класом!
Вона вже хотіла відповісти, що забула буквар удома, але, глянувши у вічі Марії Пилипівні, не змогла сказати неправду.
— Я... Я загубила...— прошепотіла вона.
— А я ж питала. Чому ти притаїлась? — промовила вчителька.
Катруся мовчала. їй хотілось заплакати, розповісти Марії Пилипівні про все — як вона шукала буквар учора на росяній стежці в саду, як хвилювалась, але вирішила мовчати, щоб не насміхались Мишко й Стьопа, як боялась, що її не приймуть у піонери.
Про все хотілось розповісти вчительці, але Катрусі перехопило дихання. Вона мовчала, тільки серце її билось, як пташка в клітці.
— Як же можна загубити свій буквар? — сказала вчителька.— Адже і буквар, і кожний зошит, і навіть гумка й олівець — це наша школярська зброя. Що було б, якби наші хоробрі солдати губили свою зброю?
У класі було так тихо, що, здавалось, задзижчи муха, і то б її почули.
— А що коли ти будеш піонеркою,— продовжувала вчителька,— і тобі доручать віднести важливий пакет у штаб юних розвідників. Ти й пакет загубиш?
Катруся враз підняла голову і, глянувши просто в очі вчительці, голосно сказала:
— Ні, я б ніколи не загубила!
Вчителька якусь мить мовчала, а тоді промовила:
— Добре. Щоб це було останній раз! І запам'ятайте, діти: що б не сталося, не треба таїтися! Говоріть завжди правду. Нічого не бійтеся!
Марія Пилипівна пішла до столу, розкрила свій портфель і вийняла такий знайомий Катрусі буквар.
— Ось твій буквар, Катре. Ти загубила його вчора в коридорі. Візьми! Будемо читати, діти...

Дата внесення : 13.06.2011     Переглядів: 448     Популярність: 98.37%    
Належить до розділів:
Українські
Оповідання
Про дітей



Новий коментар

Ім`я відправника
E-mail відправника
Надрукуйте код :

Читанка © 2009
Дизайн Fish,
програмування Dobrovolsky