Для дошкільного віку

Ясоччина книжка

Оповідання "Ясоччина книжка", "Ластівки", "І в Ясочки є грядка", "Ясочка на святі", "Ясочка на річці", "Олівець-малювець", "По горіхи", "Ведмедикова хатка".

Переглянути інше видання "Ясоччина книжка".

Художники: Гілевич Адель
Файл повністю скачався, але не відкривається? Може Ви не встановили програму WinDjView? Скачайте її тут. Про інші програми для читання читайте у відповідному розділі сайту.
1976 рік, видавництво «Веселка». Кількість сторінок: 35.


Фрагменти:


Ясоччин садок

За вікном сьогодні вітер, вітер — аж в кімнаті чути, як гуде. В дитсадок давно пішли всі діти, а маленька Ясочка не йде.
Наша Яся нині трохи хвора, все кахика й носик витира. Застудилась, мабуть, Яся вчора, як ліпила бабу дітвора.
На роботу вже поїхав тато, мама вийшла — й довго щось не чуть...
Може, Яся буде сумувати? Може, слізки рясно потечуть? Ні! Ясюня не така вдалася! — в неї досить іграшок, ляльок. У своїй кімнаті наша Яся улаштує власний дитсадок.
Діти будуть — лялька, та ведмедик, та конячка сіра без сідла, і собачка Бум, така кумедна, що угору вухо підвела.
Ще Ясюня посадила й кішку. А вона стрибнула у куток!..
— Ну й сиди собі сама під ліжком, не візьму тебе у дитсадок!
От усі в кутку біля канапи посідали.
— Тихо, не шуміть! А чому в ведмедя чорні лапи? Мабуть, вранці їх забув помить? Зараз я будинок вам збудую із великих татових книжок і обідом добрим нагодую — дам цукерки вам і пиріжок... А тоді візьму цікаву книжку, покажу своє знайоме «о»!
Яся певна, що ведмедик Мишка хоче знати літери давно.
Потім Яся хусточку розстеле на вовнянім теплім килимку.
— Ну, лягайте, діточки, в постелю! Так і ми спимо у дитсадку!
У куточку сплять слухняні діти: і ведмедик з лялькою, і кінь.
За віконцем виє вітер, вітер, а в кімнаті тиша і теплінь. От і мама двері відчинила і на руки Ясю підійма.
— Ой, яка ж у мене доня мила, що так добре грається сама!



Ластівки

Пригріва весняне сонце. В рівчаках біжать струмки. Метушаться за віконцем клопітливі ластівки. Вже останній сніг розтанув. Тепло. Весело. Весна!.. Яся встане вранці-рано та відразу — до вікна:
— Чом це, мамо, пташенята до вікна летять щомить? Це вони до мене в хату, мабуть, хочуть залетіть? Відчини віконце, мамо, хай вони сюди летять! Я дивитимусь, руками я не буду їх займать!
Підлетіли. Відлетіли. Тільки крильця — блим та блим!
— Це вони будують вміло для своїм маляток дім. Все працюють безупинно, не марнують, бачиш, час. Грудочки м'якої глини в дзьобах носять раз у раз.
Скоро буде тут гніздечко, добре зліплене з землі. В нім лежатимуть яєчка у м'якесенькім кублі.
Потім будуть пташенята, ненажери — просто страх! Цілий день їм батько й мати все носитимуть комах.
Підростуть в маляток крила, мати їх навчить літать,— так, як мама Ясю вчила в книжці літери читать.
А тоді настане осінь. Стане зразу холодніш. Вранці ляжуть білі роси на травичку, на спориш...
— Взимку ж, мамо, пташенятам буде холодно в гнізді! Правда, ти до мене в хату всіх їх пустиш отоді?
— В теплий край тоді, далеко полетять усі пташки: журавлі, качки, лелеки і маленькі ластівки.
А як буде знов надворі тепло, весело, весна — прилетять пташки з-за моря знов до нашого вікна!



І в Ясочки є грядка!

Ранком сонце лине просто в хату, промені лягають на поріг.
Вийшла Яся у садок гуляти, де ще так недавно танув сніг. А тепер — росте на гіллі листя, горобці веселі цвірінчать, і нової травки гострі списи з-під трави торішньої стирчать.
Край паркану — що це роблять діти? Скільки сміху, галасу й турбот! Підійшла Ясюня подивитись:
— Це ж вони тут скопують город! Сміх і галас:
— В мене будуть дині!
— В мене морква!
— В мене буряки!
А в того — гарбуз з смачним насінням, і в'юнкий горох, і огірки...
А Ясюня ще така маленька, наймолодша між усіх діток: чорні очка, личко рожевеньке і кругленька вся, як огірок. Тягне Яся і собі лопатку,— ой, яка ж велика та важка!
— Буде в мене теж маленька грядка, як у всіх дітей із дитсадка!
І скопала грядку наша Яся, не відстала від усіх діток, їй, щоправда, допоміг Михасик, та Роман, та Лесь, та Ігорьок...
Ну, мала, яке ж тобі насіння?
А мала й не знає: що саджать? Посадити б їй солодкі дині, що під сонцем, як свинки, лежать? Чи червону моркву? Чи салату? Чи смачні зелені огірки? Чи капусту — потім шаткувати? Чи горошок, щоб зривать стручки?..
Узяла Ясюня по зернятку й буряків, і моркви, й те, і те...
Ой, і буде ж у Ясюні грядка, мабуть, краща,ніж у всіх дітей! Йде робота радісна і спора, веселіша за найкращу гру. А весняне сонце лізе вгору, і пече, й цілує дітвору.



Ясочка на річці

Блись та блись на сонці наша річка, повилась крізь луки запашні. А яка ж тепленька в ній водичка! І пісок м'яке-сенький на дні.
Поспішає радісно малеча, цвірінчить на березі щодня. Вітерець цілує щічки й плечі і біжить по хвилях навмання.
Поскидали трусики і плаття, пострибали в воду малюки.
Ой, і любо ж, весело плескатись у струмочках тихої ріки!
Тут і наша Ясочка голенька. А навколо — рибок табунці! Хоче рибку захопити в жменьку, та ніяк не вдержить у руці...
Всі забули про Юрка малого — він сидить один на бережку.
Бачить — що це дивиться на нього крізь рясну зелену осоку?.. Та страшне, зелене... й просто суне... Та от-от на хлопчика плигне!
Як гукне Юрасик до Ясюні:
— Ясю, Ясю! Глянь, яке страшне!
А Ясюня звіра не злякалась, замахнулась:
— Геть, зелений звір!
Подивилась жаба. Здивувалась. Та й плигнула в воду під кушир.

* * *

Якби ви прийшли сюди, до Ясі, в наш зелений сонячний садок,— ціла зграйка зразу б тут зійшлася сміхотливих радісних діток.
І, напевне, ви почули б миттю про Ясюню, жваву та метку, як вона прогнала те страхіття, що дітей ляка на бережку.



Олівець-малювець

Взяла Яся олівець, олівець-малювець.
Сіла Яся біля столу, розгорнула папірець:
— Треба тут намалювати отаку здорову хату! Вікна. Дах. Димар на нім. З димаря — великий дим!
Ось травичка. Ось доріжка. Ось дитинка. Ручки. Ніжки. Ротик. Носик. Голова. І волосся — як трава!
Ось на небі сяє сонце. Довгі промені ясні... А в сторонці під віконцем квітнуть квіти запашні.
У дитинки є спідничка, а на ніжках черевички. Ще їй кошика зроби — піде ляля по гриби.
Ліс такий густий, кошлатий, і дерев у нім багато: все ялинки та дубки. Як щітки, стирчать гілки.
А під кожним під дубочком два грибочки, три грибочки, ось чотири, ось і п'ять... Вже нема де малювать!
Враз на сонце, як примара, налетіла чорна хмара, чорна-чорна, наче дим...
Ось і блискавка!
І грім!
І полився з хмари дощик на грибочки, на дубочки, на ялинку, на хатинку, на малесеньку дитинку, на волоссячко,
на кошик, ллється дощик, дощик, дощик, ллється швидко, швидко, швидко!
І нічого вже не видко!
— Що ж ти, Ясю, наробила?
Зачорнила весь папір. І протерла, і продерла, і пробила аж до дір!.. Яся каже.
— Ай-ай-я! Яся каже.
— Це не я! Це такий вже олівець, олівець-малювець!



По горіхи

Шерехате і ворсисте, та розлоге, та густе зап'яло ліщину листя, мов убрання золоте.
А під листям тихо-тихо на тоненьких гілочках причаїлися горіхи у зелених кожушках.
Ой, горіхи! Не сховатись, хоронись не хоронись, як наскочим ми, малята, в мовчазний осінній ліс! Затремтить ліщина сміхом, різнобарвно зацвіте... Не сховаються горіхи попід листя золоте!
— Ой, поглянь, які хороші!
Та усе по два, по три!
Лесь — у шапку...
Майя — в кошик...
От привілля дітворі!
Юра тягне повну торбу, Тася в пелену збира... Сонце тихо суне вгору. Вже й обідати пора!
От малеча вся зійшлася, повні кошики в руках. Тільки де ж це наша Яся, метушлива та метка?
Зоховавшися під гілку, у густім чагарнику, Яся дивиться на білку, що мелькає на дубку.
Яся стиха ледве диха; ворухнутися — біда!..
А звірок гризе горіхи, ще й шкарлупку викида.
Стриб на гілку, вигне спинку, розкошлатить довгий хвіст, та з ліщинки — на ліщинку, та з-під листячка — під лист! І така ж мала та спритна, та забавна, та прудка!..
Час минає непомітно — все б дивилась на звірка!
Тільки чути — кличуть Ясю. Підвелася — білка стриб! Вмить метнулась, подалася в лісовий зелений глиб.
А до Ясі діти з сміхом:
— Що ж ти, Ясочко, сама? Ну, а де ж твої горіхи? А горіхів і нема!..
— Ах ти ж, білко — сіра спинко! Що ж ти Ясю підвела? Через тебе цю торбинку я порожню принесла!
Та не журиться маленька, бо у неї друзі є: кожен з них горіхів жменьку нашій Ясочці дає!



Ведмедикова хатка

Пухнастий та білесенький засипав все сніжок. Біжить малеча весело в засніжений садок.
З лопатами, з санчатами працює дітвора.
— Збудуєм з снігу хату ми посеред двора! Качають сніг, втрамбовують,— робота аж кипить. Ось
хатка вже й збудована.
— А хто в ній буде жить?
Малесенькими ніжками вгрузаючи в сніжку, іде-бреде доріжкою Ясюня по садку. А на руках у Ясочки найкраща із цяцьок — ведмедик волохатенький, закутаний в платок.
— Диви, який будиночок! Як чисто й гарно тут! В таких хатках на півночі і люди теж живуть.
На півночі ведмеді є в печерах із крижин... З тюленями кумедними вітаються моржі...
— Як гарно тут, ведмедику, у хатці сніговій! Залазь мерщій всередину, сиди собі й радій!
В хатиночці білесенькій сидить малий ведмідь. Малеча радо й весело навколо гомонить.
Набігались, награлися. Ну, годі вже гулять!
Прийшла додому Ясочка. Лягає Яся спать,— і раптом в плач:
— Ой, лишенько! Ну, що робить тепер?! Забула в хатці Мишку я, і, мабуть, він замерз!
Не плач, не бійся, Ясочко: у хутрі Мишка твій! Нічого з ним не трапиться в хатинці сніговій!
Синіє ніч доріжкою, з віконних оболон. Дрімає Яся в ліжкові, і сниться Ясі сон.
...Ідуть моржі з тюленями по синьому льоду. З північними оленями ведмеді білі йдуть. Несуть дарунки й ласощі ведмедику вони...
Ой, сняться, сняться Ясочці такі солодкі сни!
Синіє ніч морозяна з віконних оболон. Нічим не потривожена в кімнаті тиша й сон.
Уранці встане Ясочка та й вибіжить на сніг:
— А може, Мишка ласощів для мене приберіг?!

Дата внесення : 06.05.2011     Переглядів: 2395     Популярність: 100%    
Належить до розділів:
Українські
Оповідання
Про дітей



Список коментарів

  Відправник : Olga
  Час відправлення : 2014-08-27 14:12:31
У мене доньку звати Яся. Хоча не через книжку (про книгу таку, до речі, дізналася нещодавно, якось вона повз мене пройшла, хоч і дитинство моє було ще в союзі). Зате тепер маю що почитати донечці про дівчинку на таке ж саме ім'я! Це просто чудово. А Матвій попереднім коментом насмішив "вродливою книгою" :)
  Відправник : Матвій
  Час відправлення : 2013-08-10 21:33:55
Це моя улюблена казка!
  Відправник : Матвій
  Час відправлення : 2013-08-08 15:14:55
Це дуже цікава, відмінна, приємна та вродлива моя улюблена казка! Я її дуже люблю! У цієї казці дуже улюблена та вродлива дівчинка Ясочка! Я цю казку дуже полюбив коли був маленький та ходив у дитячий садок! У дівчини Ясочки яка в цієї казці дуже багато різних цікавих пригод, таких як було у мене, коли я був маленький та ходив в дитячий садок! Це дуже щасливе та цікаве дитинство! Хоч дітям хочеться стати дорослими, а дорослим, коли вони виросли хочеться повернутися у дитинство! Коли я був маленький не було: комп'ютерів, ноутбуків, нетбуків та планшетів! Мені зараз жаль, що дитинство пролетіло та його не повернути! Але дивні пригоди є і для дорослих людей! Я буваю щаслив як дитина! Тому, що дитинство, це дуже велике щастя! І усім дорослим людям я також раджу бути щасливим як дитина! Я більше всього рад, що знову зустрівся зі своєю улюбленою дитячою книгою "Ясоччина книжка"! А також я дуже рад, що знову у себе маю та читаю свою улюблену дитячу книгу "Ясоччина книжка"! А також я дуже велике дякую Наталі Забіла за таку цікаву, відмінну, приємну та вродливу книжку!
3 коментарів знайдено
Сторінки : [1]

Новий коментар

Ім`я відправника
E-mail відправника
Надрукуйте код :

Читанка © 2009
Дизайн Fish,
програмування Dobrovolsky