Гумовий хлопчик злякано відскочив.

— Перепрошую! — вибачливо мовив він,— я не хотів... Нас просто жбурнули у вікно, ну, І я, зовсім ненавмисне, впав на вас.

— А ти що, не міг уважніше падати? Тото почував себе ніяково, розмовляючи з кимось у темряві і не бачачи його. Хоробрий цуцик Пік тулився до ніг хлопчика і гарчав на голос. — Я обіцяю, що надалі падатиму уважніше й ніколи не будитиму вас.

— Оце добре,— зітхнув голос.— А ти хто такий?

Надворі зійшов місяць. Кілька променів шугнули у вікно. Але й зараз все ще не можна було розібрати — хто ж то говорить.

- Я Тото, гумовий хлопчик, а це мій вірний друг цуцик Пік,— і приятелі вклонились, як на сцені.

- О! Так ми ж родичі! — вигукнув невидимий співрозмовник.

Друзі здивувалися. Тут, у цьому темному та хоодному льосі в них є родич. Оце так несподіванка!

- Але хто ж ви?

- Я стара й стоптана галоша.

Промені місяця освітили її, і друзі побачили свою співрозмовницю. То таки справді була галоша, звичайна галоша, яку найчастіше можна побачити за дверима в коридорі. Але вона, видно, вже давно спала в льосі, бо припала порохом.

- Ще раз перепрошую. Я не знав, що ми родичі, а то б я не збудив вас,— вибачався Тото.

- Ех, хлопчику,— зітхнула галоша,— який ти ще зелений! Та ж ми з тобою однієї матері діти. Ось іди доторкнись до мене. Тото доторкнувся, а Пік навіть обнюхав нову знайому. Так, галоша була з гуми.

- Цікаво,— мовив Тото,— а я думав, що з гуми виробляють тільки цяцьки.

- Хе, тільки цяцьки! Та з гуми виробляють стільки речей, що якби всіх їх перерахувати, то вам і світ би замакітрився.

Приятелі не хотіли, щоб світ їм замакітрився, але все ж запитали:

- А ви всіх їх знаєте?

- Атож!

- О, то ви, певно, дуже розумні?

- Атож, розумна! Хоч, правда, люди інколи кажуть про дурнів, що вони тупі, як галоші. Але то незаслужена образа нашої родини.

- Так чого ж ви тоді лежите в цьому похмурому льосі, а не рушаєте в світ?

А галоша була таки справді дуже стара, бо дуже вже її хилило на сон. Вона весь час куняла. І ось зараз відповіла теж крізь сон:

— Я багато витерпіла горя. Вся моя душа розбита.

Мовила й, тихо посапуючи, заснула. Чи справді в неї душа була розбита, в темряві важко сказати, але що підошва в неї протерлася, так це ясно видно. Тото розбуркав галошу, і вона знову прокинулась.

- Чи ми не змогли б допомогти вам? Бо ж важко в тузі жити.

- Що ви можете! — зітхнула знедолена родичка.— Я загубила єдину мою подругу, а без неї життя втратило всякий сенс.

- Я її знайду, обов'язково знайду! Ви тільки скажіть, яка вона, ваша подруга?

- Вона теж галоша, як і я, тільки права, а я — ліва. Ми, були нерозлучні. Скрізь ходили разом. Але вона спилася, і її закинули.

Гумовий хлопчик не зрозумів.

- Як спилася?

- А дуже просто. Коли людина п'є надміру багато вина й горілки, тоді вона спивається і перестає бути людиною, так і галоша, коли спивається й починає пропускати воду, перестає бути галошею і її закидають.

- О, це таки справді горе.

- Так, горе! Тому я й прийшла сюди, щоб у спокої посумувати.

- Раз ви прийшли сюди, то, певно, знаєте як звідси можна й вийти,— зрадів Тото.

- Так, знаю.

- А покажете нам?

Але стара галоша знову вже куняла.