Для молодшого шкільного віку

Пісня листоноші

Збірка віршів: "Сурма кличе", "Літній вечір", "Цгоці", "Товариші", "Перше вересня", "Журавель", "Каменотес Машинян", "Пісня листоноші", "Неспокійний черевань".

Художники: Ігнатов Вадим
Файл повністю скачався, але не відкривається? Може Ви не встановили програму WinDjView? Скачайте її тут. Про інші програми для читання читайте у відповідному розділі сайту.
1981 рік, видавництво «Веселка». Кількість сторінок: 28.


Фрагменти:

Вазген Талян — відомий вірменський поет, з-під пера якого вийшов цілий ряд книжок для дітей. В книжці «Пісня листоноші» вміщено вірші про дружбу і товаришування, про почесну давню професію каменотесів, про підйомні крани і машини, які допомагають людям в роботі.

СУРМА КЛИЧЕ
Заливиста сурма стріча сонцесхід,
Гірськими шляхами нас кличе в похід.
Здається, нам крок барабан відбива
І горнеться в ноги трава-мурава.
Іде наш загін у ясний рясноцвіт,
Сміливо крокує в незвіданий світ.
На гори здирається пісня з долин,
Наш сміх зачіпає краї верховин.
Гримлять водоспади на повну могуть,
Потоки шалені до себе зовуть.
Іде наш загін під шатро буйних віт,
У далі казкові, в омріяний світ.
А сурма горласта лункіше співа
І нам лісові обіцяє дива.
Здається, нам крок відбива барабан,
Нас кличе долати грозу і туман.
І сніжну вершину, де спить хмароплин,
Дзвінкими піснями вітає загін.

ЛІТНІЙ ВЕЧІР
Де не взявся свіжий вітерець,
Опустив у полі синь-завісу.
Перебіг її з кінця в кінець
І подався до гірського лісу.

З ручаями зринувся униз
І полинув знов до небосхилу...
Впала з неба зірочка на хмиз,
В таборі багаття розпалила.

Насвітившись за робочий день,
Сонце сіло за ранкову гору...
Ми співаєм радісних пісень,
Нам костер підспівує бадьоро.

Зірочка горить і не згора,
Не щезає в попелі-тумані.
Полум'я із нашого костра
Видно, мабуть, хвилям на Севані.

Тільки тьма закутує лани,
Йде з ущелин в лісове містечко,
І про сон цвіркочуть цвіркуни,
Що на нас чигає недалечко.

ЦГОЦІ
Збудило сонечко Арама,
І він уже гаса дворами,
Кричить з вірьовкою в руці
(Взяв дома потайки від мами):
— Давай пограєм у цгоці
Канат потягнем: хто з нас дужчий?
Саак, прокинься, не барись!
Амік, ти очі вже розплющив?
Хто сильний — за канат берись!
Він кликав друзів — аж упрів...
З сусідніх збіглися дворів
Такі ж, як він, меткі хлоп'ята,
Охочі потягать каната.
Розбилися на два гурти
(Всім хочеться перемогти!)
І встали — двір супроти двору...
Хто із сусідів візьме гору?
Схопили міцно, мов борці,
Вірьовку із обох кінців.
Двір перший тягне у напрузі —
Не перетягне впертих друзів.
І другий тягне в повну силу,
А все дарма — як заклинило!
В обох сторін забило дух,
Пихтять і стогнуть: ух! ох! ух!
І раптом — крик... І грі — кінець...
Весь запал звівся нанівець...
Задрав двір перший ноги вгору,
Ліг другий проти того двору.
А хто ж тоді тут переміг?
Блага вірьовка, що на сміх,
На довгий сміх обом дворам
Із дому взяв малий Арам.

ТОВАРИШІ
Кілька днів ми сніг качали,
Сніжну гірку збудували,
Вивезли свої санчата
І по схилу вниз помчали.

Лиш один смутний Саак —
Осторонь, немов дивак.
Мабуть, каже сам собі:
«Як там гарно, на горбі!..»

Збіг я з гірки, поруч став,
Усміхнувшись, запитав:
— Чом нудьгуєш тут, Саак?
Саночок не маєш?
— Так...
— Вай, дрібниця! Не журися,
На мої сідай і мчися,
Їх сідлай — та до ладу...
Я ж катався, підожду.

Опустіла вмить гора,
Позбігалась дітвора:
— Я даю!..
— Мої візьми!..
— В мене бистрі, як громи!
Той з усмішкою до них:
— Мені досить і одних!

Наш Саак вже на горбі,
Сів на санки голубі
І помчав скоріш усіх —
Аж рипів вологий сніг.

Коли всі товариші,
Сяє радість на душі.

ПЕРШЕ   ВЕРЕСНЯ
Мама з росяним букетом
Провела до школи Сета,
І Ваагн не всидів дома,
Зник...
Куди ж бо?
Невідомо.
Здивувалася бабуся:
— Він же щойно одягнувся.
Може, грається в дворі,
Здершись на старий горіх?
Дід на те: — Я примічав
Сльози в хлопця на очах...—
По всьому подвір'ю мати
Сина кинулась шукати
Між сусідськими дітьми...
Та нема й за ворітьми.
Подалась вона до школи.
Так і є! Ваагн у колі
Першокласників стоїть,
Де сія оркестру мідь.
Сам аж світиться хлопчина
В білосніжній сорочині.
У руках — портфель татків
Роздувається з боків.
— Рано ще,— всміхнулась мама.
Жди — твій час не за горами.
Трохи, синку, підрости,
Як на грядці капусти.
Перше вересня й до тебе
Завіта, мов сонце з неба.

ЖУРАВЕЛЬ
Він рідний брат Каменотеса,
Цей велетень довготелесий.
А ми його ласкаво звем
Вірменським крунком — журавлем.
Хоч він на чотирьох колесах
І крил не має, щоб літать,
Та може дзьобом в піднебесся
Каміння гори підіймать.
Без цього диво-журавля
Не розбудується земля.
— Гей, добра птице довгодзьоба,
Дай міць висотному будинку!
По знаку Сонця-виконроба
Пристав ряд сходів до хмаринки.
Подай стовпи і цілі стіни,
Товсті снопи прутів залізних...—
І до кінця своєї зміни
Працює птах — аж в грудях тісно..
Дух перевівши, стос каміння
Бере у дзьоба, вгору зносить,
Своє показує уміння.
А Сонце весело промінням
Йому мигоче: — Пташе, досить!..
Перепочинь хоч на годинку,
А потім — знову за роботу.—
І Сонцю на вечірнім прузі
У згоді журавель киває...
Вони обидва — вірні друзі
У нашім будівиичім краї.

КАМЕНОТЕС МАШИНЯН
Я — Машинян Каменотес,
У мене повно гострих лез,
І камінь з рідних гір ожив,
Торкнувшись до моїх ножів.
Люблю будівлям сам тесать
І туф, і мармур, і базальт.
Як обтешу той камінь я —
Він, наче дзеркало, сія!
Труджуся щиро, від душі:
Свистять стальні мої ножі,
Мотор рокоче — дужий бас,
І приводний співає пас.
Я з діда-прадіда Карташ,
У мене весь характер ваш:
Люблю із піснею тесать
І туф, і мармур, і базальт.
Іде про мене добра вість:
На будівництві я — не гість.
Я з-під кори камінних брил
Весняну райдугу відкрив.

НЕСПОКІЙНИЙ ЧЕРЕВАНЬ
Тихо не стоїть на місці —
Гуркотить і просить їсти...
Йому носять на окрошку
Купи гравію-горошку.

Він проковтує дощенту
Сіре борошно цементу,
Пха пісок солодкий в рот,
Воду п'є, мов бегемот.

Пузаня годують люди,
Він гримить, як млин надутий:
— Дайте їсти ще мені
Гравію і щебеню.

Із сусіднього двора
Позбігалась дітвора:
— Ох у тебе ж апетити!
І коли ж ти будеш ситий?

Ви мені не заважайте,
Ще мішок цементу дайте!
Друзям, хто мене годує,
Я міцний бетон готую.

Помагаючи будові,
Я завжди напоготові!
Мене знає Єреван,—
Усміхнувся черевань.

ПІСНЯ ЛИСТОНОШІ
В гожі дні, в дощі й порощі
Я приходжу, листоноша.
Можу все вам принести —
І газети, і листи.

Я ношу у сумці свято —
Добрі вісті-ластів'ята.
Вісті радісні й сумні —
Все довірено мені.

З дальніх далей Батьківщини
Через мене вам прилине
Слово щире і одверте
В бандеролях, у конвертах.

Я ношу вам сміх та пісню,
На додаток — марки різні,
Ніби райдуга, квітчасті.
Дорогі, як мир і щастя.

В гожі дні, в дощі й пороші
Скрізь я жданий, листоноша,
Сам щасливий, як приношу
Вам додому вість хорошу.
 


Дата внесення : 29.11.2010     Переглядів: 126     Популярність: 71.03%    
Належить до розділів:
Зарубіжні
народи Росії
Віршовані твори
Класичні вірші



Новий коментар

Ім`я відправника
E-mail відправника
Надрукуйте код :

Читанка © 2009
Дизайн Fish,
програмування Dobrovolsky