Самуїл МАРШАК
МАЙСТЕРНЯ В КИШЕНІ

На іменини даний
Чудовий ніж
Складаний.
Не налюбуємося  ним,—
Стальних
Шістнадцять лез у  нім!
Кімнатка в кожного своя,
Живе у злагоді сім'я.

І всі  вони трудівники,
В  них  руки  золоті,—
І  теслярі, й садівники,
Помічники  в житті.

Всяк на роботу залюбки
Виходить із оселі —
Чи зрізать з  палиці сучки,
Чи  майструвать моделі.
Допомагає ножик вмить
До дички беру прищепить,
Сухе гілля відтяти
Уміють ним  юннати

І марку знять з  конверта,
З  паперу кляксу стерти,
Приготувать все на обід,
Коли загін іде в похід.

Дивись — не відведеш очей,
Бо вся вона для діла,
Ця сила  осяйних речей...
Не ніж — майстерня ціла!

В  ножа  ще вдача отака:
Гульк — схожий він на їжака.
У цій  майстерні, далебі,
В  пригоді стане все тобі:
І  пилочки  маленькі,
І  ножиці  гостренькі,
І штопор, свердло, долото,
Не злічить всього тут ніхто!

Добрячий  ніж,
Чудовий  ніж —
Стругай,
Свердли,
Пиляй
І  ріж —
Не пропадеш
З  ним у  біді
Ні  на землі,
Ні  на воді.

Тобі твій ніж, як вірний друг,
Готовий завжди до послуг.
Якщо ж його хтось не для справи
У руки  візьме — для забави,
Лише накоїть лиха  він.

Сусіда  в мене є один —
Шарашкін  Колька. Тільки  глянем,
Одразу нас охопить гнів:
Це  скільки   ж   він   ножем   складаним
Порізав — зіпсував столів!
Забачить де новеньку книжку,
Мить — і  подряпана уже.
А як пійма де-небудь кішку,
То ножичками  шерсть стриже.
Він лавки  в скверах, у трамваї
Калічить не перестає,
Ножем  рівненьку спинку крає —
Карбує  прізвище своє.
«Шарашкін» — на десятках лав
З  вас кожен,  мабуть, прочитав.

На найбруднішій парті в школі
Є «візерунки» отакі ж...
Та ось нарешті втік од Колі,
Щоб погуляти десь на  волі,
Малий
Стальний
Складаний ніж.
Він   став   щербатий — жити  гірко,-
Знайшовши у кишені дірку,
Проліз,  сховався  у траву:
«Хай краще тут я поживу».

Зустріли  ножичка у лузі
Жучки  й  комашки — нові друзі,
Враз познайомилися з ним,
До нього входили, як в дім.
У звивини  ножа  вузенькі
Біжать усі — які  дива!
Навкруг луна веселий дзенькіт —
Гуляє брава  мурашва!

Було  колись отак. А  нині
Той ніж лежить у павутинні.
Брудний,  позеленілий  весь,
Заріс травою в лузі десь.

А чи  той  ножик знайдуть люди,
Чи тут повік лежать він  буде?
Йшов  на  прогулянку загін.
— Дивіться, ніж! — сказав один.
А другий  каже: — То дурниця,
Яка  ні  на  що  не годиться,
Ти  не бери  його,  полиш,
Навіщо нам іржавий ніж!
Та  каже третій: — Треба  взяти.
— Авжеж,— погодились хлоп'ята.
В  роботу ніж оцей візьмім —
З  старого стане він новим!

Спочатку ножичок складании
У гасовій купали ванні.
Клинок ізнову став клинком,
Бо шліфували  наждаком,
Гострили леза руки вмілі
На карборундовім точилі.

Невдовзі  став складании  ніж
Такий хороший, як раніш.

Знов  кожне лезо забіліло:
Стамеска, свердло, штопор, шило.

Блищить і викрутка, як скло,—
Іржі мов зовсім не було!
І сяють  пилочки  маленькі
Та  ще і  ножиці  гостренькі.

Вони  живуть в однім  ножі
І нетерпляче ждуть роботи,
Як ждуть машини  в гаражі,
Як ждуть в ангарі самольоти.