МОРЕМ КАРИБСЬКИМ КОРАБЛИК ПЛИВЕ

ПО ВІДПЛИВНІЙ ХВИЛІ
По відпливній хвилі
вниз рікою мчать
і Сапіто-хлопчик
і Сапон-хлопчак.

В човнику до моря
в срібному летять,
з ними плинуть друзі,
треба всіх згадать:
це — Хуан Веселий,
Панчо Здоров'як,
Світлячок Аврора,
Педро Неборак.

Що за ніжний вітер,
синє море, й даль,
і хмаринка біла —
мов легенька шаль!
Острови з коралів
обрій червонять.

По відпливній хвилі
вниз рікою мчать
і Сапіто-хлопчик,
і Сапон-хлопчак.

ЦУКРОВА ТРОСТИНА
Після хмарних днів, тростино,
що із сліз гірких зросла,
рвешся, довга, мов стріла,
ти до сонця безупинно.
Вчора плакала й незмінно
спів сумний тягла лишень,
а тепер, у новий день,
вільна ти, співаєш листом,
соковитим, зеленистим,
Революції пісень.

ТИ ХТО?
Я в цім гаї, повнім гнізд,
чув, коли ще був маленький,
як перемовлявся дрізд
із креветкою тихенько:
— Хто ти?
— Лісова почвара.
— Хто ти?
— Зіронька і хмара.
— Хто ти?
— Вітерець, що віти гне.
— Хто ти?
— Страховисько водяне.
— Хто ти?
— Я трава, хилюсь донизу,
бо росу тримаю сизу.

МАНДРІВКА САПІТО І САПОНА
Сапіто наш і наш Сапон —
веселі й голопузі.
Куди з маракас і бонго
летять пілоти-друзі?
На півмоторному дрючку
летять, аж вітер віє,
 вони в країну Кімбомбо
з країни Кімбумбії.
Летять Сапіто і Сапон.
Прогноз погоди — спека.
І висота не жарти — метр!
На курсі — путь далека.
Блискоче сонце з висоти
і поглядає скоса
(таріль, що в кухню віднести
забула тітка Роса).
А біля пагорба ставок —
то юшка свіжа й сита,
яку в каструлі принесла
їм донья Маргарита.
Гаряча юшка клекотить,
стовпом здіймає пару,
пече, немов її зняли
з нечуваного жару.
А далі там — вершина Ніж,
що Маслов слід назвати:
цей росіянин описав
її в своїм трактаті.
Черешню в озері Компот
шукають риби-ложки —
акула-ополоник їм
там не страшна нітрошки.
В м яснім з підливою Рагу —
жовтавім цім болоті —
жуки-квасольки нагорі,
бо півники насподі.
Летять на літаку-дрючку
і чують враз хлоп'ятка:
— Ви прибули до Кімбомбо!
Готуйтеся! Посадка! —
І на дві пари бистрих ніг
(замість коліс блискучих)
сідає радісний літак,
що мчав у сивих тучах.
І друзі вже на другий день
прямими вулицями
оглянуть дивне місто мчать
в кареті з бубонцями.
Усюди чисто в Кімбомбо,
приємна ж і мандрівка:
ірисками та монпансьє
помощена бруківка.
Двоповерхові там домки
біленькі, наче з вати,
балкони й двері з цукру там
аж кличуть гостювати.
Яке бурхливе море тут!
Співають хвилі й з громом
об скелі б'ють і пахнуть так —
цукерками із ромом.

Щасливі люди в Кімбомбо,
всього у них доволі:
дали бататів хлопчакам,
горіхів і квасолі,
а ще бананів, яблук, груш
і лимонаду кухлик,
та по цукерочці лишень,
щоб животи не спухли.
Коли ж від'їзду час настав,
позвав у путь далеку,
всі прибули їх проводжать,
забувши і про спеку.
Всі з ними весело пішли
аж до аеродрому,
щоб подивитись, як літак
їх понесе додому.

Ось півмоторний знявсь літак,
з-під крил аж вітер віє —
пілотів наших з Кімбомбо
несе до Кімбумбії.

ПІСЕНЬКА ДЛЯ ДІТЕЙ АНТІЛЬСЬКИХ ОСТРОВІВ
Морем Карібським
кораблик мій паперовий пливе,—
без рульового на хвилях
лине і зве.

Плине кораблик з Гавани,
ось Барбадос, Трінідад,
без капітана він лине,
сонечку рад.

Йде на корму негритянка,
сходить іспанець на ніс.
Їх мій кораблик, кораблик
ніс би та й ніс.

Він острови обминає,
знає він море своє;
мчить мій кораблик, кораблик
і не стає.

По кораблю шоколадна
ладна гармата стріля.
Відповідає цукрова
їй іздаля.

Ой, паперовий кораблик,
гляньте — красивий, швидкий!
Мій чорно-білий кораблик
справді морський!

Там негритянка й іспанець.
Так без вітрил і керма
плине і лине кораблик
з ними двома.

ВИСТАВА
Ой гарна яка та яскрава
афіша — великий картон!
Всім каже об'ява:

«Сьогодні — атракціон!
Виступають
жабка Сапіто
і жабенятко Сапон!»

А наступного дня дописано:

«Відмінено атракціон,
бо захворів Сапіто
і його лікує Сапон».

ХТО ХОЧЕ?
— Хто хоче маслину,

хто диню в медку,

густого бульйону,

легкого чайку?

— Я! Я! Я!

— Тоді затанцюй лиш,
моє голуб'я!

— А хочеш ти зірку,
що я запалив?
Метелика з криці,
що майстер зробив?

— Так! Так! Так!

— Ану ж бо, який ти

до танцю мастак?

Ой крабова клешня,
банановий гай,
як хто чогось хоче —
танцює нехай!

А ТЕПЕР ЗАТАНЦЮЄ СЛОН
— На ногах передніх
слон затанцює нам чарльстон.
Раз і два ще!

— Ні, сеньйор приборкувач,
не такий-то я циркач.
Та й на задніх якось краще...

— Хто сказав тобі?
— Гелена,
та, що в неї є вербена.

— Ну а ще хто?
— Тітка Панча —
та, що в неї помаранча.

— Ну а ще?
— Та й дон Бурбон,
як із цукром їв лимон.

— То нехай сам дон Бурбон

затанцює нам чарльстон,
а на танець самбу
просим дона Карамбу,
а на румбу —
дона Турумбу.

Гей, ставайте у танок!
Хто не хоче — стань в куток!

Йдуть Турумба і Карамба —
почалися румба й самба!

ПТАШКА
— Пташка в гіллі трепетливім
день новий вітає співом.
Будить нам ліси і гори.

— Це пітірре?
— Ні, сеньйоре.
— То колібрі?
— Ні, сеньйоре.
— Чи негріто?
— Ні, сеньйоре.
— Лунко так, аж грає лист,

пташка день вітає співом

переливним і щасливим.

Хто ж вона?
— Сінсонте-дрізд?
— Так, сеньйоре!

БАЙКА
Дід Мавпій говорить
мавпеняті-внуку:
— Вийдім погуляймо,

дай-но, хлопче, руку.

Аж живіт у мене

заболів, бо тільки
я й роблю всю днину,
що звисаю з гілки.
— Я боюся,— каже

мавпеня смиренне,&mdash
;
цими ж днями, діду,

кинулись на мене

(ледь я врятувався,

бо пізно помітив!)
четверо кайманів,
двоє злих москітів.
Як вони за мною
гнались, біснуваті!

Дід Мавпій ласкаво
каже мавпеняті:
— То від страху в листі

ми ховатись мусим?
Як тобі не сором
жити боягузом?!
Так ти завжди будеш,
друже, страхом гнаний,
їсти кислі манго
та гнилі банани.
Знай, що боягузтво
може стать бідою...
— А як хто захоче
пообідать мною?
— В ту хвилину, любий,
утечеш на віти...
— А якщо спіймають?
— Вислизнеш тоді ти.
— А коли поранять?
— Заживе, мій любий...—
Так навчав онука
вчитель товстогубий.

Після того вчення
внука й не впізнати:
став такий веселий
і гуляє радий,
ходить, як захоче,
і співає в гаї
(та глядить, чи десь там
ворог не чигає!)
Поруч мавпенята
і дорослі мавпи,—
а без друзів хто ж то
стільки щастя мав би!

Висновок:
Цю байку прочитав ти,
і вона, тут ніде діти правди,
мовить не про мавп, а про людей:
тільки до відважних щастя йде!

АГЕДА З ЕКВАДОРУ
Агеді, внучці Бепхаміна Карріона

Я люблю твій Еквадор,—
Агедо, на тлі хмарини
виший крильце солов'їне,
злотоцвіти розузор.
— Так, сеньйор!

Надішли снігів фарфор,—
виший Чімборасо-гору,
що стоїть і в теплу пору
в білих шатах, як дозор.
— Так, сеньйор!

І небес твоїх прозор,
спекоту Гуаякіля,
 холод Кіто, і привілля
пампи, й сельви дивний хор.
— Так, сеньйор!

Агедо, хай не узор,—
надішли ясної днини
поцілунок твій єдиний,
ніжний, наче Еквадор.
— Так, сеньйор!