Для дошкільного віку
Пісня джерельця
Поема про воду і її роль у світі
Автори: Коломієць Тамара
Художники: Жолудєв Юрій
Файл повністю скачався, але не відкривається? Може Ви не встановили програму WinDjView? Скачайте її тут. Про інші програми для читання читайте у відповідному розділі сайту.
1986 рік, видавництво «Веселка». Кількість сторінок: 16.
Фрагменти:
До лісового джерела
Сьогодні в гості я прийшла.
А джерело шумить-співа
Про те, що в нім вода жива
Пробилась дзвінко під кленком
І потекла у яр струмком.
Нап'юсь джерельної води
І запитаю:
— Ти куди? —
Пісок ворушачи на дні, Прожебонить струмок мені:
— Як хочеш знать, куди спішу,
Піти зі мною попрошу.
А щоб легкою путь була,
Веде хай
ПІСНЯ ДЖЕРЕЛА
«Я пробилось з-під коріння
В лісовій гущині,
Позбирало все проміння —
Хай ряхтить у мені.
Напуваю я водою
І траву, і квітки.
Дріботять до водопою
Сторожкі їжаки.
Напилось і дременуло
Полохливе зайча.
За кущами обминуло
Я старого корча.
Тут верба, неначе кладка,
Перегнулась колись.
А з гіллячок — маленятка
Вербенятка звелись.
Я коріння напуваю —
Щедра зелень буя.
А тепер-от запливаю
В тиху річечку я...»
— То це кінець тобі?.. І все?.. -
Водиця блискітки несе.
І замість буйного струмка
Шерхоче річечка в'юнка:
— Ти глянь: тече струмок в мені! -
То хочеш далі йти чи ні?
— Звичайно, хочу! — я кажу.
І вслід за річкою біжу.
Дзвенить-ряхтить вода жива,
ВЕСЕЛА РІЧЕЧКА СПІВА
«Між лугами-берегами
В мене шлях.
То травою-муравою,
То в кущах.
То покоси-сінокоси,
Дзенькіт кіс.
То калина та ліщина —
Буйний ліс.
Пасовисько-літовисько
Між купин.
Напуваю-умиваю
Корівчин.
Каченята, гусенята
На плаву.
Бризну-кину білу піну
На траву.
Сіли хлопці-риболовці
Край води.
Скільки ллюся — не втомлюся!
Ну, а ти?»
— А я втомилася! — кажу.
— Давай у човен підсаджу!..
У човні
На бистрині
Добре їхати мені!..
— Скажи мені, човнику без весла,
Яка ж тебе сила понесла?..—
І рокоче човен із докором:
— Сила називається мотором.
Думаєш, човнисько річковий,
То уже й плавець абиякий?..
Покоряє далеч буйних вод
Вся моя рідня, що зветься
ФЛОТ
Про рідню тобі я розкажу.
Я тебе із нею подружу.
В нас не тільки мотори,
Щоб долати простори,
А ще й весла, мов крила,
А ще й крила-вітрила,
А ще й справжні підводні
Крила бистрих ракет —
Нас несуть, не підводять,
Все вперед і вперед.
Ми не просто гуляєм
І сюди і туди,
І не просто ми краєм
Синє плесо води —
Веземо пасажирів
Із далеких портів,
Тягнуть дужі буксири
Низки барж і плотів.
Всюди трудиться, плава,
Не боїться негод
Роботяща і славна Вся рідня моя — флот.
...От допливли і до Дніпра.
Тут нам прощатися пора.
Мені назад вертати слід.
А ти сідай на теплохід...
Між схилів невеличка
Сяйнула сонцем річка,
Влилась в Дніпро-ріку —
Велику, гомінку.
Од берега до берега
Попробуй доплисти!
Од берега до берега
Лягли дзвінкі мости.
Од пристані до пристані
Води дзвінкої вир.
І я долаю відстані
На теплоході «Мир».
В обидва боки гонить
Він хвиль баскі ряди.
Я ж наслухаю
ГОМІН ДНІПРОВСЬКОЇ ВОДИ
«Ану ж, чи бачиш нитку
Малого джерельця?
Початку їй не видко,
Не видко їй кінця.
А скільки ж їх сплелося В
мені — чи знайдеш лік?
А скільки ж то влилося
У мене справжніх рік?
І я несу, несу їх
І все повніш стаю.
Всю свіжість і красу їх
Я людям віддаю.
Роблюсь в путі морями,
Між гребель в танці я
Горю-зорю вогнями
В електростанціях.
Вливаюся в канали,
В палючий степ течу,
Щоб ниви оживали,
Не сохли без дощу...
Така у мене праця —
Дивись і оціни.
Не просто в ній добраться
До суті-глибини.
Течу ясна, прозора,
Не зупинюсь ніде,
Туди, де Чорне море
Тебе у гості жде...»
ЧОРНЕ МОРЕ
Ось яке ти!
Ні кінця тобі, ні краю.
Диво-рибами «Ракети»
Пасажирські пропливають.
Де він — берег протилежний?
Синє небо, море синє
Так злились в одно безмежжя,
Що зітерся обрій нині.
Хмари — в морі, в небі — хвилі.
Чесне слово, не морочу.
Линуть чайки легкокрилі,
Далечінь вбирає очі.
І мені говорить море:
«Я не чорне, я прозоре,
Вам дорогою стелюся
Через марева й тумани,
Не спинюся, не стомлюся —
Донесу до океану.
Я багате невимовно,
Таємниць незнаних повне.
Не відкрила ще людина
Всі скарби в моїх глибинах.
У підводних пасовиськах
Ходять риби косяками.
Фосфористим грають блиском
Хвилі темними ночами.
Та як хтось мене схотів би
Порівняти з океаном —
Буду грядочкою тільки
Із безмежним поруч ланом».
ОКЕАН
Це ж скільки треба,
Щоб його перепливти!
А кругом вода та небо,
І землі не стрінеш ти.
Обмива він дні і ночі
Береги материків.
І заклично світять очі
Прибережних маяків.
В шторми — гонить хвиль отари,
Перекрутить все довкіл.
Позбира грозові хмари
І пошле на суходіл.
З них дощу земля нап'ється,
І дерева, і зело.
З них наповниться, заб'ється
З-під коріння джерело.
Так, те саме, від якого
Починалась путь сюди.
Дивовижне вічне коло
Є в цілющої води
І нема йому початку,
І нема йому кінця.
В нім, немов найменша цятка,
Б'ється серце джерельця.
Дата внесення :
28.08.2010
Переглядів: 681
Популярність: 98.29%
Належить до розділів:
Українські
Пізнавальна література
Природа, земля
Віршовані твори
Балади, поеми
