ЗЕЛЕНІ ТРАВ'ЯНІ ЗАЙЧИКИ

ВЕСНА
А вже весна-весняночка
крапотить ізраночка.
Ноги скачуть,
крига плаче,
золотий казан кипить.

ДЗВОНИКИ СОН-ТРАВИ
Фіолетові дзвоники сон-трави проснулися.
Діти роблять білі кораблики
і пускають їх по струмках.
Кораблики пливуть, а за ними діти біжать.
Коли вони набігаються, натомляться, позасинають,
то вже не бачать, як тонуть їхні кораблики.
Це бачить тільки сон-трава,
і через те її дзвоники не дзвонять.

ПАГІНЕЦЬ
У лісі зацвіло
кружальце пенька,
як маленьке сонечко,
і виріс з нього промінь
зелений пагінець.

МАТИ
А мати до весни говорить:
— Оце сажу потрушу,
оце хату побілю,
оце трохи підсиню,
оце підведу,
та й буде.

Гріється, всміхається земля,
щоб усе могло розквітнути.

ЛІТО
Літо зверху зелене, а всередині, мов кавун.
Літо солодке від зорі до зорі.
Засмаглі хлоп'ята, як зернята у кавуні,
перекочуються,
перегукуються,
пересміюються
від одного краю землі до другого.

ТУМАНОВА ДОНЯ
Росо-росино,
ти чия дитина?
— Я туманова доня,
в мене срібна корона.

ТУМАН
«Огірочкам росу
я іздалеку несу,
ще й води цілий жбан»,
похвалявся туман.

Не хвалися, тумане,
щоб не вітер з дощем,
спав би довго ти ще.

ЩАВЕЛЬ Я, ЩАВЛИК
Щавель я, щавлик,
не любить мене ні кузька, ні равлик.
Поливає мене дощик,
а їсть мене борщик.

ДЯТЕЛ
Дятел на старій груші
у червонястій шапочці
з маленькою паличкою
стукає та й стукає.

БІЛА ВОДА
В річці вода біла,
може, через те, що швидко бігла.
Біжить біла вода.
Біла, бо на камені дівчата миють білі ноги.
Бо квіти білі пливуть,
а за ними білі качки;
і ходить берегом хлопчик,
і носить відерце,
а замість рибинок у тому відерці
білі камінчики.
— Що ти носиш? — питає мати.
— Білу воду,— сміється білозубий хлопчик.

ХАТКА РАВЛИКА
Що равлик малий — то це всі знають.
Але і в нього є своя гора.
Біля гори дерево, а на вершині гори
біла хатка.
Іде куди равлик, то з собою її бере.
З гори в долину, з долини на гору.
Там, де спинився, там і гора.
Біля гори дерево, а на горі
біла хатка равлика.

ВИЙШОВ ІЗ ЛІСУ ЛИС
Поле туман покриває,
зайчика присипляє.
Вийшов із лісу лис:
— Зайчику, озовись!
Ой, не біжи, зачекай,
капустяних листків пошукай.
Капустяних листків у полі доволі,
ще й смачні хрумкі корінці,
ще й невдахи мисливці-левці.

ГРИБ І ГРИБІВ ГРИБ
Після теплих рясних дощів
поряд з великим грибом зіп'явся маленький гриб.
Назвали його — Грибів гриб.
Грибів гриб ховався за листям,
лякався черв'ячків і жучків,
а особливо боявся білочки,
яка вже прибігала одного разу
і відгризла татові вуха.
Якоїсь ночі Грибів гриб
так багато напився води,
що на ранок виріс більшим за тата.
Ще здалеку угледіла його білочка,
прискакала і відгризла йому вуха.
Тепер стоять на узліссі двоє грибів без вух —
Гриб і Грибів гриб.

ХАТА ВНОЧІ
Хата настовбурчила вуха —
квіти слухає.
На ній метелики ночують,
а цвіркуни їм спати не дають.
На лаві глечики синіють,
відро кахикає в кутку,
хтось воду п'є,
комусь не спиться.

СОРОЧКА ДЖМЕЛЯ
Пташки пролітали над полем
і нехотячи збили джмеля.
Падав джміль і загубив
золотисту сорочку із чорною смужкою.
Тепер сидять пташки у полі
і, поки світить сонце,
шиють джмелю сорочку
золотими нитками,
а як трохи стемніє,
то вишиють на сорочці смужку
темними нитками.

МЕТЕЛИК
Поміж дерев
нічний метелик пролітає,
шукає квітку,
котра цвіте вночі.
Може, та квітка з макове зерня,
а може,— як далека зірка.
Між іскор і зірок він наблукається,
на теплу хату сяде і засне.

КАРТИНА НА СКРИНІ
Чарівна картина намальована на скрині:
скачуть коні по долині,
а чи далеко — ніхто не знає.

Трохи збоку річка тече,
а чи далеко — ніхто не знає.

А за річкою сонце червоне сідає,
а в скрині на самому дні
коралове намисто лежить.

КАЗАЛА ОЛЕНА
Казала Олена —
кропива зелена:
«Ніч як сажа,
болить голова...»
— У кого?
«У світлячка малого».
— То ходім до нього.

Темна хата на горбку.
— Вечір добрий, світлячку!
Чом не світиться у хаті,
чи надумав рано спати?
— Не світю, сови боюся,
бо вона за мною стежить,
треба бути обережним...

ЗІРКА ІЗ КОРОНИ
Загубив мухомор,
мухомор червоний
зірку-пелюстинку
зі своєї корони.

Ходе скрізь,
придивляється.
Коли це їжачок
із гори спускається;.

— Здоров був,
чи не ти
білу зірку забув?

— Ох, я вам дуже дякую!
мухомор зрадів,
аж заплакав.

КОЛЬОРОВЕ ЛИСТЯ
Ніч згубила чорне листя
і ранком стала.
Ранок згубив синє листя
і днем став.
День згубив зелене листя
і вечором став.
Вечір згубив червоне листя
і ніччю став.

ЗЕЛЕНІ ТРАВ'ЯНІ ЗАЙЧИКИ
Зелені трав'яні зайчики живуть у стебельцях трави.
Ні весною, ні літом не можна їх побачити,
зате восени у сухій траві можна почути,
як щось шелестить.
То трав'яні зайчики метушаться,
з коробочок зерна витрушують,
щоб і наступної весни виросли в степу
зелені трав'яні зайчики.

ЗЕЛЕНА ЯГОДА
На ягоду зелену
садок нагримав.
— А я не зелена,—
ягода маленька зашарілася.
Зашарілася і солодкою стала.

ШИПШИНА
Шипшина розчервонілася.
Всі кущі дивляться на неї
і підпалюють своє листя,
щоб так було, як у шипшини.

ХАТНІЙ ЗМІЙ
Проснувся хатній змій.
Бабуся годує його соломою.
Кине жмут соломи,
а змій розправить червоні вуса
і їсть солому.
Іноді як закашляється,
то й бабуся кашляє.
А вночі змій вкривається сивою ковдрою
і дихає з груби теплом на всю хату.

СТО ДІБРОВ
Жолудь-жолуденко
з дуба впав.
Де упав — дуб устав.
А з того дуба — сто жолудів,
а з тих жолудів — сто дубів,
а з тих дубів — сто дібров.
Жолудь-жолуденко,
будь здоров!

ПТАШИНІ КЛЮЧІ
Гнізда без пташок чорніють,
а пташки
з кожним листочком прощаються.
Дивіться,
вже пташині ключі у небі,
мов гілки без листків, летять.

ПРОЗОРІ ДЕРЕВА
Холод позалягав, побілів, посклився.
Дерева повідчинялися
і стали прозорими.
Назбирала діброва
осіннього жару,
щоб не холодно жолудям було.

ЇЖАК
Їжак у кущі шарудить,
а кущ і собі шарудить,
а дощ шарудіння збира,
а вам, діти, спати пора.

КЛЕНОВЕ ДИТЯТКО
Листя- жовтятко,
кленове дитятко,
летить собі за вітром,
не знає, де сісти.

— Сідай за горою,
де сонце сідає.
За горою кам'яною,
за синім Дунаєм.

СКОРО СНІГ
«Скоро сніг, скоро сніг»,—
у дзвіночки синиці дзвонять.
А грибам ще не хочеться снігу,
та що поробиш, у вербове дупло
перебиратися треба.
«Тут і так тісно»,— слимаки обзиваються.
Але посунулись і світлячка
на середину стелі примостили.

СІЧЕНЬ
Січень-сікач
ой  багато насік.
Насік з морозу гілок,
та запріг снігура у візок,
та привіз до Вітра-брата,
поскладав у холодній хаті.
До весни іще довго жити,
буде чим у печі топити.

КРИНИЧКА
Однієї ночі,
коли я міцно спав,
усе довкола забіліло.
На ранок — сніг і сніг,
тільки криничка чорна.