Для дошкільного віку
Батькова наука
Вірші про дітей, про природу і про працю: "Найсмачніший
хліб", "Маршрут дідуся", "Про втому", "Ні хмаринок, ні
димка", "Дивоград", "Лелече новосілля", "Дуб-рятівник",
"Музика жнив", "Народилися опеньки", "Кого боїться осінь",
"Куди поділася зима", "Якого кольору промінці", "Хто
робитиме весну", "Що сталося з віхолою", "Чому цвітуть
фіалки"
Автори: Музичук Аркадій
Художники: Коваль Ніна,
Коваль Олександр
Файл повністю скачався, але не відкривається? Може Ви не встановили програму WinDjView? Скачайте її тут. Про інші програми для читання читайте у відповідному розділі сайту.
1987 рік, видавництво «Веселка». Кількість сторінок: 24.
Фрагменти:
Найсмачніший хліб
Найсмачніший хліб який?
Каже братик мій:
— Пухкий!
Тільки-тільки з печі!
Тут я заперечив:
— Найсмачніший той окраєць,
що згубив у полі заєць,
а приніс його татусь,
як з роботи повернувсь.
Та у мами інший смак,
нам сказала мама так:
— Шана хлібові — одна!
Всяка скибочка смачна —
зачерствіла і пухка.
В кожній — праця нелегка!
Маршрут дідуся
Ще місто спить,
а в гаражі
уже гудуть машини,
бо їх чекають вантажі
у всіх кінцях країни.
Між водіїв — дідусь Антон.
Діла мерщій завершив
і свій прудкий автофургон
у рейс виводить першим.
Вантаж у нього непростий,
тож гаять час не можна.
Вантаж чекаєм я і ти,
його чекає кожний.
Багато літ маршрут один —
у спеку, дощ, морози:
дідусь з пекарні в магазин
нам
свіжий хліб
привозить!
Про втому
Споночіло, як із поля
повернувся тато.
Спала вже сестричка Оля,
задрімала мати.
Я мерщій побіг у сіни,
вніс водиці кухоль —
ллю татусеві на спину,
ллю на шию, вуха.
Тато хвалить:
— Ну й водиця!
Враз знімає втому!
Захотілося умиться
і мені самому.
— Ой, холодна!
Коле спину!
Втому не знімає!
— Бо у тебе втоми, сину,
поки що немає.
Ні хмаринок, ні димка
Я прокинувсь рано-рано,
До ріки біжу мерщій.
Підбігаю ближче, глянув —
Над водою дим густий.
«Це сніданок жабки варять,-
Враз подумалось мені.—
А чи, може, впали хмари,
Що пливли у вишині?
Нумо, діда запитаю».
Посміхнувсь дідусь Іван:
— Це від краю і до краю
Над водою спав туман.
Батькова наука
Я запитав у друга Славика:
— І що воно за слово
«Навики»? —
Розвів руками.
Я — до тата,
а він мені:
— Бери лопату
і обкопай-но деревце!
— Але ж питав я не про це!
Гаразд: як тільки обкопаю,
піду у мами запитаю.
Скажу вам:
працював як слід,
аж виступав на лобі піт.
Вже з рук лопата випадає,
а тато тільки поглядає.
Нарешті впорався. Стою.
— Роботу покажи свою.
Що ж, молодець! Відпочивай.
— А навики?
— Ще почекай.
От покопаєш згодом знову —
то буде відповідь готова!
Я не ловив даремно гав —
швиденько сливу обкопав.
— Як працювалося? Розказуй.
— Вже не втомивсь, як того разу!
— Була слухняною лопата?
— Ага! — погоджуюся з татом.
— Так знай:
не у лопаті справа —
в твоїх руках з’явився навик!
Дивоград
Стрілись якось у дворі
давні друзі — школярі,
і пішла розмова жвава:
про Карпати — там був Слава,
Тома їздила до моря,
на Кавказ — Максим і Боря...
— Ну, а ти,— спитали Гната,— що нам можеш розказати?
— Я вже третій рік підряд їжджу в місто Дивоград!
— Ти, бува, не переплутав? Дивоград? Не може бути! — Принесли швиденько карту, придивляються...
— Не варто!
Дивоград шукать — дарма, там його іще нема! Хоч насправді в тому місті всіх будиночків — зо двісті.
— Скільки мешканців у них?
— Сотні тисяч! — Всі — у сміх!. .
Та свою розмову Гнат далі вів про Дивоград:
— Там життя щодня в напрузі —
у саду, у лісі, в лузі,
од світанку — і до ночі! Ще одне сказати хочу, що доводиться там скрутно тільки ледарям і трутням. .. А вертався я додому — плач стояв по місту всьому!
— Тут ти, Гнате, перебільшив!..
Ну, а хто найголовніший
в тому граді?
— Мій дідусь!
Я ж у нього тільки вчусь.
А про місто знамените знають всі — дорослі й діти: диво-місто, що за садом, називають...
МЕДОГРАДОМ!
Лелече новосілля
На вершечку тополі старої,
звідки видно все наше село,
цілий тиждень без сна і спокою
будували лелеки житло.
Працювали обоє завзято
всенькі дні — від роси до роси.
В дзьобі часто лелека цибатий
то гіллячки, то глину носив.
Позліталися друзі далекі —
стільки клекоту, сміху навкруг!
У гнізді не вмістились лелеки,
не біда — полетіли на луг.
Стало в лузі нараз чорно-біло,
довго-довго там спів не вгавав -
новосілля лелече дзвеніло
поміж квітів пахучих і трав.
Чувся дуже далеко їх клекіт,
він стелився, як дзвін, по землі.
Збудували на щастя лелеки
перший дім у новому селі!
Дуб-рятівник
Ген до ставу по долині
бігли два струмочки сині,
а за ними навздогін
мчав стосилий вітрогін.
Ще й кричав услід сердито:
— Я їх мушу підкорити,
повернути їх назад,
бо сильніший я стократ!
А до ставу близько-близько,
метрів п’ять. ..
чотири...
три!..
Батога узяв вітрисько,
розмахнувся. ..
Та згори
дуб простяг розлогі віти
і сказав до вітра:
— Стій!
Доки буду я шуміти,
зобижать струмки
не смій!
Музика жнив
За селом — хліба високі,
колоски один в один.
Ще учора був тут спокій,
вітер спав поміж стеблин.
Тут і сонечко дрімало
в тихім затінку щодня.
Хитрий лис лякав зухвало
боязливе зайченя.
Жайвір гарно на сопілці
без угаву цілі дні
грав сусідці-перепілці
чарівні свої пісні.
А тепер уранці-рано
чуть комбайнів голоси.
їхні коси — як сопрано,
а мотори — як баси...
За селом,
де степ без краю,
косять вдень, а уночі
для нового урожаю
лан готують орачі.
Народилися опеньки
Якось вдосвіта раненько —
ліс іще спокійно снив,—
народилися опеньки
й пострибали із кущів.
Хороводами малята
оточили враз пеньки,
і з усіх усюд
на свято
враз примчали
їх вітати
сироїжки, маслюки,
а за ними — зеленушки
через ями та горбки
бігли так — аж капелюшки
позбивались набакир!
Ще й сестриці-печериці,
і веселий хрящик-брат
теж боялися спізниться
привітать гриб’ят-малят.
... В цьому ж лісі,
цього ж ранку
за кущами поміж трав
народилися поганки.
Та ніхто їх не вітав…
Кого боїться осінь
Увірвалась осінь
між дерев зі свистом:
— Ви чого це досі
в одязі барвистім?!
Тут примчався вітер —
і, мов навіжений,
без жалю, сердито —
обстригати клена!
Граба взяв за чуба
і додолу хилить.
Роздягнув би й дуба,-
та забракло сили.
А в ялини коси —
наче в чарівниці!. .
Не чіпа їх осінь —
колючок боїться.
Куди поділася зима
Тільки сонце
посміхнулось угорі,
як одразу
спохватились снігурі.
Запитали
у старого горобця,
що цвірінькав на карнизі
без кінця:
— А куди оце
поділася зима?
Ні морозу, ані снігу
вже нема!..
— Он туди вона побігла
навпростець! —
Показав крилом на північ
горобець.—
Адже з півдня
вже вертається весна,—
я її ще іздалеку
упізнав.
— Що ж робити?! —
розгубились снігурі,
враз знялися,
покружляли угорі,
попрощалися всі дружно,
як один,
і гайнули за зимою
навздогін...
Якого кольору промінці
— Промінці у сонця
кольору якого? —
І волошки дружно:
— Тільки голубого!
— Ну, а ти що скажеш? —
запитав ромашку.
— Білого, звичайно!
Угадать неважко.
А кульбаба:
— Що ви!
Я це добре знаю:
промінці у сонця
жовті лиш бувають!
Мак од здивування
сплеснув у долоні:
— Це ж усім відомо,
що вони — червоні!
А листочки хором:
— Та вони зелені!..
Раптом усміхнулось
сонечко до мене:
— Відповідь правдива
в кожнім вашім слові:
промінці у мене —
р і з н о к о л ь о р о в і!
Хто робитиме весну
— Заспокойся, ластівко,
почекай!
Відлітать нам рано ще
в рідний край.
— Ще поспи, травиночко,
ти ж мала.
Не принесло сонечко
ще тепла.
— Не хвилюйся, бруньочко,
підожди.
Розпускатись годі ще —
холоди!
— Ні, нам не до спокою,
не до сну!
Бо відчули вчора ми
вже весну!
Якщо всі злякаємось
холодів,
хто ж весну робитиме
нам тоді?!
Що сталося з віхолою
Іздалеку віхола
прилетіла,
на горбку високому
тихо сіла.
Навкруги оглянулась,
роздивилась:
«Чи то я адресою
помилилась?
Щось немає снігу тут
ані жменьки!
І не чути подиху
морозенків!»
— Ви кого шукаєте
тут ізранку? —
запитали віхолу
дві веснянки.
— Десь жила тут зимонька,
моя мати.
Принесла я снігу їй
пребагато!
— Ой, ви запізнилися,
запізнились!
Тут весна учора вже
поселилась!
Затужила віхола,
заридала,
піднялася високо
і... розтала!
Чому цвітуть фіалки
З далеких мандрів
в добрий час
вертався березень
до нас.
Ішов швиденько,
без спочину, до брата лютого
на зміну.
Ішов три дні,
ішов три ночі,
щоб стать на варту
опівночі.
Весні
він фарби ніс
в торбині:
зелені,
жовті,
білі,
сині. . .
— А що,
як спробувать мені
намалювати щось
весні?
Та тільки
сів він у долині,
дістав з торбини
фарби сині,
як почало уже смеркати.. .
— Коли ж я буду
малювати
веселий став
і світле небо?
Мені ж на варту
скоро треба!. ..
І березень
чимдуж побіг,
а фарби — витекли на сніг...
З тих пір
весною
у долині
цвітуть фіалки —
сині-сині!
Дата внесення :
05.06.2010
Переглядів: 373
Популярність: 97.56%
Належить до розділів:
Українські
Віршовані твори
Класичні вірші
Віршики для малят
Список коментарів | |
| Відправник : | Не важливо |
| Час відправлення : | 2022-09-01 09:12:15 |
| Перший вірш трохи видозмінений. Я чув таку версію
Найсмачніший хліб який?
братик каже що:
— Пухкий!
Який щойно з печі!
А я заперечив:
— Найсмачніший той окраєць,
який в полі випік заєць,
і приніс його татусь,
як з роботи повернувсь.
А у мами інший смак,
Бо сказала вона так:
— Шана хлібові — одна!
Кожна скибочка смачна —
зачерствіла і пухка.
Бо в ній — праця нелегка!
А іще скажу я Вам:
"Коли робиш усе сам
І без тата і без мами
Робиш власними руками,
Коли ореш, сієш, жнеш,
Зерно мелиш, хліб печеш.
Коли день і нічь короткі
тоді й крихітки солодкі" |
|
|
1 коментарів знайдено
Сторінки : [1] | |
