Для дошкільного віку

Зачарована красуня

Відома казка Шарля Перро у переказі Романа Терещенка. Файл замінено на якісніший 17.05.2012

Переглянути інше видання "Зачарована красуня".

Автори: Перро Шарль
Файл повністю скачався, але не відкривається? Може Ви не встановили програму WinDjView? Скачайте її тут. Про інші програми для читання читайте у відповідному розділі сайту.
1976 рік, видавництво «Веселка». Кількість сторінок: 32.


Фрагменти:


Жили колись король з королевою. Жили вони собі довго в мирі та злагоді, але дітей у них не було, і вони так сумували, так сумували, що й не розказати.
Та от, нарешті, в королеви знайшлася дочка.
З цієї щасливої нагоди при дворі влаштували пишне свято. На свято запросили всіх фей, яких тільки могли знайти в країні. їх приїхало сім. За тогочасним звичаєм, кожна фея мала чим-небудь обдарувати принцесу. Отже, щастя-долі мало бути в дівчинки по вінця.
Увечері фей запросили в палац на бенкет. Перед кожною феєю поставили столовий набір і поклали важку золоту скриньку, в якій лежали ложка, виделка й ніж, зроблені із щирого золота й оздоблені діамантами та рубінами.
Але тільки-но всі — господарі й гості — посідали до столу, як з'явилася ще одна гостя. Це була старезна-престарезна чаклунка, яку тільки тому не запросили на свято, що вона вже п'ятдесят років не сходила із своєї вежі і всі були певні — вона давно собі померла.
Король звелів поставити і їй набір, але восьмої золотої скриньки не знайшлося: їх було виготовлено тільки сім — для семи фей.
Стара чаклунка вирішила, що її зневажають, і пробурмотіла під ніс якісь погрози.
Молода і добра фея, яка сиділа поруч, почула її і стривожилась — чи не задумала, бува, стара чаклунка наворожити принцесі якусь біду. Тільки-но гості повставали з-за столу, молода фея поспішила в опочивальню і сховалася там за килимом.
Вона вирішила хоч трохи, коли це буде в її змозі, запобігти злу, що його могла б заподіяти принцесі стара чаклунка.
Тим часом феї зійшлися біля колиски маленької принцеси і почали її обдаровувати.
Наймолодша фея пообіцяла, що принцеса буде най-вродливішою в світі; друга — що вона буде найдобрі-шою; третя сказала, що принцеса буде наймилішою з дівчат: четверта пообіцяла, що вона чудово танцюватиме; п'ята — що вона співатиме, як соловейко; шоста — що вона краще за всіх гратиме на музичних інструментах.
Настала черга старої чаклунки. Трясучи головою більше з досади, ніж од старості, вона сказала, що принцеса вколе собі руку веретеном і помре.
Почувши таке зловісне віщування, всі заціпеніли з жаху, у всіх з очей полилися сльози. Але тут з-за килима виступила молода фея й голосно промовила:
— Не плачте, королю й королево, ваша донька не помре. Я, правда, не така вже й могутня, щоб одвернути зло, яке наврочила лиха чаклунка. Принцеса вколе собі руку веретеном, але вона не помре, а тільки засне глибоким сном і так спатиме сто років. А через сто років з'явиться молодий принц і розбудить вашу доньку.
Щоб запобігти зловісній ворожбі, король негайно звелів оголосити указ, яким забороняв, під страхом смертної кари, всім жителям королівства не тільки прясти веретеном, а навіть тримати його в себе.
Минуло п'ятнадцять чи, може, й шістнадцять років.
Якось король і королева з принцесою поїхали в один із своїх віддалених замків.
Одного дня принцеса, гуляючи по замку, забралась у маленьку комірчину десь аж під самим дахом
сторожової вежі. Там сиділа за прядкою маленька сива бабуся. Вона й слова не чула про королівську заборону прясти веретеном.
Що це ви робите, бабусю? — запитала принцеса.
Пряду, моя люба дитино,— відповіла бабуся, і на думці не маючи, що розмовляє з королівською дочкою.
Ах, як гарно! — вигукнула принцеса. — Як же це ви робите? Дозвольте й мені спробувати, може, і в мене так вийде?
І тільки-но вона взяла в руки веретено (а була вона дуже жвава й таки трохи легковажна дівчина), як одразу вколола собі пальця і впала непритомна.
Добра бабуся дуже перелякалась і почала кликати на допомогу. Звідусіль позбігалися люди. Вони бризкали принцесі в обличчя водою, розстебнули їй комірець, поплескували по долонях, розтирали скроні оцтом, але все було марно.
Тоді король згадав про віщування фей і, зрозумівши, що так воно й повинно статися і що нічим тут не зарадиш, звелів покласти принцесу в найпишнішій залі замку на ложе, все вигаптуване золотом і сріблом.
Чарівне личко принцеси анітрохи не змінилося: щоки в неї були рожеві, а вуста червоні, немов корали. Принцеса лежала, заплющивши очі, але видно було, як вона тихенько дихає, і це свідчило — вона жива.
Король наказав, щоб ніхто не заважав принцесі спати, поки настане час прокинутися їй самій.
Аж тут на подвір'ї замку з'явилася добра фея, що врятувала колись принцесі життя. Вона дізналась про нещастя від одного спритного карлика, в якого були семимильні чоботи (це такі чоботи, що, взувши їх, ураз можна пролетіти сім миль), і негайно примчала з далекого королівства фей на вогняній колісниці, запряженій драконами.
Король подав їй руку і допоміг зійти з колісниці. Фея схвалила все, що він наказав зробити. Та добра фея була дуже передбачлива, і, подумавши, що, прокинувшись сама в старому замку, принцеса перелякається, зробила ось що.
Вона доторкнулась чарівною паличкою до всіх, хто був у замку, крім короля і королеви; до гувернанток, фрейлін, покоївок, придворних, чиновників, дворецьких, кухарів, кухарчуків, козачків, стражів, воротарів, пажів і лакеїв. Вона доторкнулась також до коней на стайні й до конюхів, до дворових псів і до маленької Пуфочки, принцесиної собачки, яка лежала біля неї.
І всі, кого вона торкалася паличкою, відразу ж засинали так міцно, що могли прокинутись тільки водночас із принцесою, аби відразу ж бути готовими до її послуг, коли їй що-небудь знадобиться. Навіть рожни на вогні з насадженими для них куріпками й фазанами, та й сам вогонь поринули в глибокий сон.
І все це сталося в одну мить: адже у фей усе швидко діється!
Тоді король і королева поцілували свою улюблену доньку й залишили її саму в зачарованому замку. Король видав указ, щоб ніхто не насмілювався наближатись до замку. Але така заборона була, власне, й непотрібна, бо не минуло чверть години, як навколо замку виросло стільки дерев, великих і маленьких, стільки колючих чагарів і тернику, що ні звір, ані людина не могли туди пройти, і замок зовсім зник за цим дрімучим лісом. Тільки верхівки веж видніли з-за дерев, та й то коли відійти ген-ген далеко.
Звичайно, все це за допомогою своєї чарівної палички зробила фея — вона не хотіла, щоб зачаровану принцесу хто-небудь потурбував.
Минуло сто років. Якось молодий і гожий принц, що жив у сусідньому королівстві, поїхав на полювання. Аж раптом він побачив вежі, що стриміли з-за дрімучого лісу. Йому стало цікаво, що там, за хащею, і він почав розпитувати в людей.
Кожен відповідав те, що чув сам: одні казали, ніби це старий покинутий замок, який навідують самі лише привиди, інші — що всі тутешні відьми злітаються туди справляти шабаш. Але більшість запевняла, що це житло людожера, що він носить туди маленьких дітей, яких йому щастить підстерегти і впіймати, що там він на дозвіллі з'їдає їх і що його ніяк не можна вистежити й убити, бо тільки він і уміє прокладати собі дорогу через цей віковічний ліс.
Принц не знав, кому йняти віри, аж тут один старий селянин підійшов до нього і сказав:
— Мій принце! Мабуть, років з п'ятдесят тому, коли не більше, я чув од батька, що є в тому замку принцеса, вродл'ивішої за яку не знає світ. Але принцеса та зачарована і мусить проспати там рівно сто років, аж поки її розбудить принц, якому судилося стати її чоловіком.
Схвильований до краю цими словами, молодий принц вирішив, не гаючи ні хвилини, продертися крізь хащі й будь-що побачити принцесу.
Та диво дивне: не встиг він наблизитися до лісу, як усі величезні дерева, колючі чагарі та терник розступилися перед ним, даючи дорогу. Принц пішов навпростець, де в кінці довгої алеї, що прослалася перед ним, виднів зачарований замок. Принц, правда, спочатку був трохи збентежився, помітивши, що ніхто з його людей не може пройти слідом за ним, бо дерева ту ж мить сплітаються ще щільніше, тільки-но він минає їх. Та це його, звичайно, не зупинило, і він сміливо простував далі — молодий принц був таки з хороброго десятка.
Незабаром він добрався до замку, ввійшов у передній двір і, оглядівшись, мало не заціпенів од жаху. Навколо панувала німа тиша. Повсюди лежали нерухомі тіла людей і тварин — так, наче вони мертві. Але за мить, побачивши, які блискучі обличчя й червоні носи у воротарів, принц здогадався — вони просто сплять. А що в їхніх келихах залишалося ще трохи

вина, то можна було зрозуміти — заснули вони бенкетуючи.
Принц проминув великий, вимощений мармуровими плитами двір, піднявся сходами і ввійшов до парадної зали, де, вишикувавшись з рушницями на плечі, голосно похропувала королівська сторожа.
Він пройшов покоями, в яких — хто сидячи, а хто навіть і стоячи — спали придворні кавалери та дами.
Нарешті він потрапив до золотої опочивальні, посередині якої стояло пишне ліжко. Завіси над ним було піднято, і принц одразу помітив зачаровану принцесу, яка спокійно спала. На вигляд їй було п'ятнадцять-ші-стнадцять років, а краса її справді сяяла сліпучим блиском. Схвильований і захоплений, принц підійшов до дівчини, став на коліна і, не втримавшись, ніжно поцілував її.
А слід сказати, що саме в цю мить настав час закінчитися чарам. Принцеса прокинулась, ласкаво глянула на принца й промовила:
— Це ви, мій любий принце? Ну й довго ж довелося на вас чекати!
Принц, уражений цими словами, а ще дужче тим, як принцеса їх сказала, не знав, як висловити свою радість та вдячність, і запевняв, що любить її дужче, ніж самого себе, і що він — найщасливіший в світі, бо саме йому пощастило звільнити принцесу від химерного сну. Вони ще довго розмовляли, але не розповіли одне одному й половини того, що хотіли сказати.
Тим часом увесь замок також прокинувся і кожен узявся до своєї справи. Але не слід забувати, що відтоді, як усі в замку обідали востаннє, минуло аж сто років. Отож головна фрейліна, як і всі інші, з'явилася в кімнаті принцеси й урочисто оголосила: — Столи накриті!
Принц допоміг принцесі підвестись. Вона була розкішно вбрана. Правда, таку сукню з високим стоячим комірцем принц бачив колись ще на своїй бабусі, але вдав, що не помітив старомодного фасону, і не сказав про це ні слова. Адже від того, що на принцесі було старовинне плаття, врода її не притьмяніла.
Принц і принцеса пішли в дзеркальну залу й сіли вечеряти, а слуги подавали їм страви. Скрипалі та флейтисти грали давні, але дуже гарні мелодії, яких ніхто не чув уже сто років.

А після вечері, не гаючи часу, принц і принцеса справили весілля.

Дата внесення : 09.04.2009     Переглядів: 901     Популярність: 99.68%    
Належить до розділів:
Іноземні
Країни західної Європи
Казки
Авторські



Список коментарів

  Відправник : инеса
  Час відправлення : 2012-10-21 22:53:48
усе більше не буду читати шаля перро (((((((((9
1 коментарів знайдено
Сторінки : [1]

Новий коментар

Ім`я відправника
E-mail відправника
Надрукуйте код :