НА ЗЕЛЕНОМУ ГОРБОЧКУ
На зеленому горбочку,
У вишневому садочку,
Притулилася хатинка,
Мов маленькая дитинка,
Стиха вийшла виглядати,
Чи не вийде її мати.
І до білої хатинки,
Немов мати до дитинки,
Вийшло сонце, засвітило
І хатинку звеселило.

ВИШЕНЬКИ
Поблискують черешеньки
В листі зелененькім,
Черешеньки ваблять очі
Діточкам маленьким:
Дівчаточко й хлоп'яточко
Під деревцем скачуть,
Простягають рученята,
Та мало не плачуть.
Раді б вишню з'їсти,
Та високо лізти,
Ой, раді б зірвати,
Та годі дістати!
«Ой, вишеньки-черешеньки,
Червонії, спілі,
Чого ж бо ви так високо
Виросли на гіллі!»
«Ой, того ми так високо
Виросли на гіллі,—
Якби зросли низесенько,
Чи то ж би доспіли?»

ОНДЕ БАЛОЧКА ВЕСЕЛА
Онде балочка весела,
В ній хороші, красні села,
Там хати садками вкриті,
Срібним маревом повиті,
Коло сел стоять тополі,
Розмовляють з вітром в полі.

Он ярочки зелененькі,
Стежечки по них маленькі,
Перевиті, мов стрічечки,
Збігаються до річечки,
Річка плине, берег рвучи,
Далі, далі попід кручі...

ВЖЕ СОНЕЧКО В МОРЕ СІДА
Вже сонечко в море сіда;
У тихому морі темніє;
Прозора, глибока вода,
Немов оксамит зеленіє.

На хвилях зелених тремтять
Червонії іскри блискучі
І ясним огнем миготять,
Мов блискавка з темної тучі.

А де корабель наш пробіг,
Дорога там довга й широка
Біліє, як мармур, як сніг,
І ледве примітно для ока.

Рожевіє пінистий край;
То іскра заблисне, то згасне.
Ось промінь остатній!.. Прощай,
Веселее сонечко ясне!

ТИША МОРСЬКА
В час гарячий полудневий
Виглядаю у віконце:

Ясне небо, ясне море,
Ясні хмарки, ясне сонце.

Тиша в морі... ледве-ледве
Колихає море хвилі;
Не колишуться од вітру
На човнах вітрила білі.

З тихим плескотом на берег
Рине хвилечка перлиста;
Править хтось малим човенцем, —
В'ється стежечка злотиста.

Править хтось малим човенцем,
Стиха весла піднімає,
І здається, що з весельця
Щире золото спадає.

ЛІТО КРАСНЕЄ МИНУЛО
Літо краснее минуло,
Сніг лежить на полі;
Діти з хати виглядають
В вікна... шкода волі!
Діти нудяться в хатині
Нудять, нарікають:
«І нащо зима та люта?»

Все вони питають.
«Он все поле сніг завіяв,
Хоч не йди із хати!
У замкнуті дивись вікна,
Ніде й погуляти!
Сніг з морозом поморозив
Всі на полі квіти...
Десь зима та не скінчиться!»
Нарікають діти.
— Ждіте, ждіте, любі діти!
Літо знов прилине,
Прийде мила годинонька,
Як зима та згине;
І заквітне ваше поле
І зазеленіє,—
Знов його весна прекрасна
Квіточками вкриє.

МАМО ІДЕ ВЖЕ ЗИМА
«Мамо, іде вже зима,
Снігом травицю вкриває,
В гаю пташок вже нема...
Мамо, чи кожна пташина
В вирій на зиму літає?» —
В мами спитала дитина.

— Ні, не кожна,— одказує мати, —
Онде, бачиш, пташина сивенька
Скаче швидко отам біля хати?
Ще зосталась пташина маленька!

«Чом же вона не втіка?
Нащо морозу чека?»

— Не боїться морозу вона,
Не покине країни рідної,
Не боїться зими навісної,
Жде, що знову прилине весна.

«Мамо! ті сиві пташки
 Сміливі, певне, ще й дуже,
Чи то безпечні такі,—
Чуєш, цвірінькають так,
Десь їм про зиму байдуже!
Бач — розцвірінькалась як!»

— Не байдуже тій пташці, мій синку,
Мусить пташка малесенька дбати,
Де б водиці дістати краплинку,
Де б під снігом поживку шукати.

«Нащо ж співає? Чудна!
Краще б шукала зерна!»

— Спів пташині потіха одна, —
Хоч голодна, співа веселенько,
Розважає пташине серденько,
Жде. що знову прилине весна!