Софія МАЙДАНСЬКА
ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Хтось легенько вдарив мене по плечу — озираюся:

— Шутка* б'є, не я б'ю —
за тиждень Великдень! Верба б'є, не я б'ю —
за тиждень Великдень!

* Шутка — так на Буковині і в Галичині називають вербові котики.

Переді мною маленький хлопчик тримає в руках тонку вербицю з пухнастими котиками, притрушеними пилком.
— Хто ти?
— Я весняний Вістунець, прийшов звістити, щоб увесь хрещений люд готувався до найкращого свята весни, до Великодня.
— А чого мене б'єш?
— Хіба це я? Це свячена вербиця. Сьогодні її день. Сьогодні Вербова неділя. Навесні, як тільки пригріє сонечко, вона першою прокидається. її пухнасті котики будять усіх до роботи: «Вставай, вставай! Наступив Білий тиждень! — гукають вони.— Час веснувати! Час орати і сіяти!
То ж і ти не зволікай, бо:

Шутка б'є, не я б'ю —
за тиждень Великдень!

І хлопчик Вістунець знову легенько вдарив мене свяченою вербичкою.

* * *
Прибігаю зі школи додому, а там таке робиться! Вікна відчинені настіж, килимки, верети, ковдри порозвішувані в садку, на деревах, гріються на осонні, а з хати лине весела пісенька:

А вже весна, а вже красна,
Із стріх вода крапле...

Зазираю до господи і... очам своїм не вірю. Повно маленьких пухнастих створінь снують, метушаться, передаючи одне одному срібні відеречка.
Дивлюся, а мої вікна чисті, аж дзвенять, хоч кілька пухнасти-ків і далі продовжують витирати шибки. Ось гурток веселих помічників білить стіни і піч, а двоє ще й комин пензликами розмальовують, та так ловко, різними квітками і півниками — любо дивитися.
— Хто ви і звідки прийшли? — питаю здивовано.
— Ми — вербові котики, нас послала Мати-Вербиця допомогти тобі впоратися до Великодня. Хіба ти забула, сьогодні Чистий четвер! — І вони знову заспівали:

А в кривого танця

Та не виведу кінця,
Треба його та виводити,
Кінця, ладу ізнаходити,
Треба ж його вести,
Як віночок плести...

І справді, у моїй хаті стало, мов у вінку.
А коли споночіло, в урочистій тиші спалахнули сотні кольорових ліхтариків. Це люди, повертаючись із церкви, несли в тих ліхтариках запалені свічки. В цей день неодмінно треба донести свічечку від церкви аж до самої хати, оберігаючи її пломінець, щоб не погас. Тоді в дім разом із світлом цієї чистої свічки прийде щастя і назавжди відступить усіляка скверна.
Чистий четвер називають іще «Навським Великоднем». Старі люди кажуть, що в цю ніч різні мавки, русалки і потерчата справляють свій великдень.

* * *
Наступного дня ми всі гуртом пекли паски. Якби ви тільки бачили, як мої пухнастики місили тісто. Дивлячись одне на одного, вони весело сміялися. І як не сміятися, коли їхні носики і щічки були у борошні.
Та потім, як вийняли пасочки з печі, стали сперечатися. Той каже: «Моя рум'яніша!», а той: «Зате моя з сиром!». Ледве їх заспокоїла:
— Гріх,— кажу,— напередодні такого великого свята сперечатися. А пасочки вам усім вдалися на славу — і пухкі, і рум'яні.
Мені дуже закортіло скуштувати шматочок тієї запашної, що була з сиром. Та в ту мить, коли рука потяглася до неї, раптом закалатали дерев'яні калатальця.
—    Чуєш,— зашепотіли пухнастики,— це діти, калатаючи, сповіщають, що сьогодні Страсна п'ятниця, з церкви вже виносять плащаницю*. В цей день годиться їсти лише пісне і навіть дзвони сьогодні мовчать.
* Плащаниця — образ на полотні положеного в гробі Христа, що виставляється у церкві у Великодні п'ятницю та суботу.

* * *
Нарешті настала Великодня субота. Вербові котики погукали всіх сусідських дітей і заходилися разом із ними писати писанки. Спочатку налаштували писачки, або ще їх називають «кісточки», прив'язавши до паличок тонші за вушко голки бляшані цівочки. У череп'яних мисочках розвели фарби, приготовані з кори і корінців різних дерев та кущів. У черпачку розігріли віск.
І ось, беруть вони тепленьке яєчко і, вмочивши писачок у розтоплений віск, починають виводити ним той взірець, який повинен потім залишитися білим. Дивлюся, аж повкидали вони яєчка в найяснішу барву, жовту і вже на жовтому тлі продовжують виводити писачками різні «баранячі ріжки», «сосонки», «павучки», «кучері», «сорокаклинці», «хрещаті пасочки» і все так спритно, і до ладу. Потім зафарбували яєчка зеленою фарбою і знову розписують, вже по зеленому, а згодом пішла червона. І на всі ці кольори поступово наносився восковий розпис.
— І це — писанки?! — здивувалася я.— Такі незугарні, брудні, суцільна чорна пляма.
— Постривай, не поспішай, вони ще не розцвіли.— Весело підморгують вербові котики і, склавши писанки на бляху, закладають до розігрітої печі.
За якийсь час виймають їх звідти й м'якенькою ганчіркою витирають кожне яєчко від розтопленого воску. Дивлюся, і очам своїм не вірю — справжні писанки! Такі лише в Коломиї на базарі можна купити. Божа краса!
Як не вірите—погляньте, ось вони.
Писанок та крашанок ми наробили повні ночви та ще й кошик. Такий давній звичай, адже на Великдень кожен, христосуючись, дарує своїм друзям і всім добрим людям по писанці.
Коли сонечко закотилося- за обрій, я зібралася стелити собі ліжечко, щоб скоріше лягти спати, бо таки добре натомилася, розписуючи писанки. Та тут мене обступили пухнастики:
— Хіба ти не знаєш, що сьогодні не годиться спати. Сьогодні вночі воскрес Ісус Христос. Там, у полі, на старій козацькій могилі, парубки запалять цієї ночі велике багаття і ми також до ранку не погасимо світла, щоб Ісусу освітити шлях до нашої України.
Засвітивши у кожному вікні по восковій свічці, я сіла на ґанку, біля мене посідали мої котики-пухнастики.
Ось зійшла Вечірня зоря, за нею спалахнув Чумацький шлях, потім Великий віз та Велика ведмедиця. Аж раптом стало так тепло і затишно. Хтось ласкавою, лагідною рукою гладив мене по голові. Я підвела очі і побачила перед собою прекрасного юнака в довгій, вишитій місячним промінням сорочці. Його великі білосніжні крила світилися і дзвеніли, мов прозора порцеляна. Він посміхався до мене.
Над нашим селом цілу ніч літали янголи.

* * *
Хтось пухнастим котиком пробіг по моїй щоці. Розплющила очі, аж це й справді вербовий котик будить мене.
— Невже я заснула!
— Не журися,— засміявся пухнастик,— ми стерегли твій сон і світло воскових свічок. Вставай, дівчинко! Христос Воскрес!
Вставай, бо прийшла Великодня неділя, пора святити пасочки! Вже матінка лаштує кошики до церкви! — загукали хором вербові котики.
Я схопилася, скоренько вдяглася і вже хотіла бігти,  а пухнастики:
— Отакої! Ти ж личко не помила!
Я хотіла хлюпнути тепленької води з горнятка, а вони:
— Е ні, ось візьми відерце, піди до кринички і набери непочатої води.
Прибігаю з відерцем свіжої студеної водички. Вербові котики наливають її до миски, ще й кладуть туди крашанку-галунку*.
* Галунка — червона крашанка.
— А тепер,— кажуть,— мийся!
Я миюся,  а вони примовляють:
— Абись була здорова, як оця непочата вода! Абись була ясна, як оця непочата вода! Абись була красна, як оця крашанка-галунка!
Ще й сонечко не зійшло, як ми вже були біля церкви. А там людей видимо-невидимо, і всі такі ошатні, такі святочні. Раптом я почула, як заспівав хор янголів:

ХРИСТОС ВОСКРЕС!
ХРИСТОС ВОСКРЕС!

У цю мить ударили дзвони. Вони лунали над нами, розгортаючи тонкий, блакитний серпанок неба. В перших променях сонця я побачила тисячі лозяних кошиків, розкладених рядами на зеленій мураві й прикритих вишитими рушниками. Та коли вийшов із церкви старенький священик, рушники, мов білокрилі птиці, злетіли з кошиків, а там!.. Чого тільки там не було: і пасочки, і писаночки, і шиночка з хроном, і ковбаска, свіжий сир, зелені часничок та цибулька. Побачив усе це Бог і возрадувався: «Не дарма я сотворив людину і навчив її працювати на своєму полі. Хоч і важка праця, та солодкі плоди».
Священик пішов поміж рядами, скроплюючи кошики і людей свяченою водою. І мені на чоло впало кілька сріблястих краплин.

ХРИСТОС ВОСКРЕС!
ВОІСТИНУ ВОСКРЕС! ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!
ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!

Хвиля за хвилею, золотими Великодними ризами здіймалося в піднебесся.
Гомінкою, веселою вулицею поверталися додому. Замість звичайного: «Добрий день», усім, хто зустрічався нам цього сонячного весняного ранку, ми казали: «Христос воскрес!» І кожен, привітно посміхаючись, відповідав: «Воістину воскрес!»
Вдома на нас чекав засланий білою скатертиною святковий стіл.
Та ми не одразу сіли до нього. Спочатку батько взяв освячений у церкві кошик і поніс його до стаєньки, щоб насамперед привітати із Великоднем нашу худібку, бо вона ж нас годує. Одрізавши по шматочкові свяченої пасочки і вмочивши у свячену сіль, батько підніс її коровці та овечкам. Привітав він із Святим Великоднем і наші бджілочки, ще й побажав їм рясно роїтися:

Аби ви йшли по світу старати.
По всьому світу,
і по всьому цвіту!

А потім батько зайшов до, хати і привітався:
— Христос воскрес!
— Воістину воскрес! — відповіли всі, хто був у кімнаті — мама, бабуся, я і мої маленькі вербові котики, що сиділи на підвіконні.
Прийшов час розговітися після довгого посту. Помолившись, ми взяли по писанці і цокнулися ними один до одного: «Христос воскрес!» «Воістину воскрес!» Потім ми покуштували свяченого: пасочку, шиночку з хроном, сир, зелений часничок. Усе було дуже смачне, бо освячене самим Господом Богом.
Тут вербові котики-пухнастики загукали:
— Ходімо на вигін, до церкви, чуєте — дзвони дзвонять, там, певно, вже граються в гагілки!
Взявши повен кошик писанок, ми побігли. Побравшись за руки, парубки і дівчата співали:

Воротарю, воротарю — воротарчику,
Нам втвори, нам втвори воротечка. (2)

Ой що ж там, ой що ж там за пан їде?
Ой що ж там, ой що ж там за дар везе? (2)

Найкраще, найкраще горняточко,
Крайнєє, крайнєє дитяточко. (2)

Біля церкви було повно дітей. Ми, малі, також зробили своє коло і як заведемо дзвінко та голосно: «Горобчику, пташку, пташку!» Співаємо   та руками показуємо, як же то орють та сіють:

— Горобчику, пташку, пташку,
Чи не був же ти в нашім садку?
Як же там, як сіють мак? (2)
Та як сіють? Отак сіють. (2)

— Горобчику, пташку, пташку,

Чи не був же ти в садку, в садку?
Як же там, як росте мак? (2)
— Та як росте? Отак росте. (2)

— Горобчику, пташку, пташку,
Чи не був же ти в садку, в садку?
Як там, як там жнуть мак?
— Та як жнуть? Отак жнуть. (2)

— Горобчику, пташку, пташку,
Чи не був же ти в садку, в садку?
Як там, як їдять мак? (2)
— Та як їдять? Отак їдять. (2)

Тим часом парубки з дівчатами співали «Вербовую дощечку». Вони викрали у нас маленьку Настуньку і, сплівши з рук місточок, повели її тим містком:

Вербовая дощечка, дощечка,
Ходить по ній Настечка, Настечка.

— Де ж ти, Настю, бувала, бувала,
Як діброва палала, палала?

— Відром воду носила, носила,
Та й діброву гасила, гасила.

Ой займу я овечки, овечки,
Наздогоню дівочки, дівочки.

Ви дівочки, сестрички, сестрички,
Займіть мої овечки, овечки.

А  ми  гав  не ловили  і,  ставши  у два  ряди  один  навпроти одного, заспівали:

З-за гаївки та з-за гаївочки,
Та нікуди з-за гаївки  ані вискочити,
Та нікуди з-за гаївки  ані виглянути...

З-за гаївки — скоки в боки.
Та нікуди з-за гаївки  ані вискочити.
Та нікуди з-за гаївки ані виглянути.

З-за гаївки синця в колінця.
Та нікуди з-за гаївки  ані вискочити,
Та нікуди з-за гаївки  ані виглянути.

З-за гаївки плечми мечи.
Та нікуди з-за гаївки  ані вискочити,
Та нікуди з-за гаївки  ані виглянути.

З-за гаївки та з-за гаївочки,
Та нікуди з-за гаївки  ані вискочити,
Та нікуди з-за гаївки  ані виглянути.

Потім ще й «Подоляночку» і «Ой ти травко, ти муравко», і «В нашого жучка».
Співали, гралися аж до вечора. Мінялися писанками підіймалися стрімкими сходами до дзвонаря, у Великодню неділю він дозволяв кожному з хлопців хоч раз, та вдарити у дзвін.
Ми нахвалялися один перед одним обновами, бо кожному з нас до Великодньої неділі мама з татом пристарали дарунок. Намилувавшись новими вишитими сорочками і стрічками, знову побігли на вигін. Там стали парами — хлопчики перестрибували один через одного, а дівчатка співали:

Скакали дикі кози,
Через зелені лози...

То в гору, то в долину,
То в ружу, то в калину.

А за ними козак —
Верніться всі назад.

* * *
Наступного дня був Вливаний понеділок. Я дуже люблю це свято. Воно радісне і галасливе, як струмені водограю. Хлопці обливають дівчат водою, бажаючи, щоб вони були гарні, чесні, здорові, як сама Весна. А дівчата, дякуючи, дарують хлопцям
писанки.
Скільки вереску, скільки сміху в цей день, особливо, коли він сонячний і теплий, а наш Вливаний понеділок виявився саме таким. Йдеш собі дорогою і гадки не маєш, і раптом з-за рогу
на тебе виливають цебер води, ну не цебер, а відро, може й не відро, а горнятко, хай навіть і не горнятко, а так, бризнуть несподівано водою в обличчя:

ХРИСТОС ВОСКРЕС!
ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!

Великоднє сонечко тішиться разом з нами:

Слава тобі. Господи, за личенько твоє Господнє! Освіти нас перед усім: миром християнським .    Добротою, красотою, на віки віків,
АМІНЬ.