Для молодшого шкільного віку
Дітям на гостинець
Вірші для дітей, переважно сатира, шкільні смішинки.
Автори: Бандуренко Євген
Художники: Горбачов Валерій
Файл повністю скачався, але не відкривається? Може Ви не встановили програму WinDjView? Скачайте її тут. Про інші програми для читання читайте у відповідному розділі сайту.
1978 рік, видавництво «Веселка». Кількість сторінок: 32.
Фрагменти:
І схвалили всі хлоп'ята
За млином, поблизу гаті,
Де лапаті лопухи,
Грали в піжмурки завзяті,
Метушливі дітлахи.
Раптом Стась гукнув із хащі:
— Киньмо піжмурку нудну
І давайте, хлопці, краще
Будем гратись у війну!
— Я не проти. Нумо гратись! —
Першим вискочив Панас.—
Та агресором назватись
Хто ж погодиться із нас?
Від Андрійка аж до Толі
Перебрали всіх гравців,
Та ніхто в ганебній ролі
Опинитись не схотів.
Нащо Стась уже гарячий —
Забіяка з забіяк,
Буть агресором, одначе,
Не погодився ніяк.
— Нам в цю гру не личить грати! —
Мовив твердо Любомир.
І схвалили всі хлоп'ята:
— Геть війну! Хай буде мир!
Про маленького хлопчика й справжнього льотчика
Розпростуючи руки, ніби крила,
Стрибали дітлахи з погрібника,
Удаючи парашутистів смілих,
Що вниз шугають з борту літака.
Та от, спіткнувшися, маленький Коля
Розбив до крові носа, як на зло.
Хотілося заплакати від болю,
Та, мабуть, друзів соромно було.
Розгублений, так і стояв той хлопчик,
Ніс витирав повільно об рукав.
Проходив вулицею справжній льотчик
— Що трапилось? — ласкаво запитав
Погладив по голівці він малого:
— Кріпися, юний льотчику, кріпись!
А що розбив ти носа — то нічого,
Я й сам із цього починав колись...
Про те, як батько й мати вкладали Гриця спати
Завечорілося — й батьки
Уклали Гриця спати,
Самі ж пішли читать книжки
До другої кімнати.
Лежить у ліжку Гриць сумний
І спать ніяк не хоче,
Бо й він «Барвінок» би новий
Теж почитав охоче.
Стоїть у хаті тишина,
І чують батько й мати,
Як Гриць вертітись почина
І жалібно зітхати.
— Чи ти, синок, заснеш коли?
А Гриць зітхає знову,
й, переморгнувшись, завели
Батьки таку розмову:
— Сходи-но, батьку, й принеси
Холодної водиці.
— Он Гриць не спить, то й попроси
Хай збіга до криниці.
Не встигли після слів отих
Вони й очима стріться,
Як донеслося враз до них
Гучне хропіння Гриця.
Невдалі лови
Всі діти слухають урок,
Понаставляли вуха,
І тільки Петрик при вікні
Учителя не слуха.
Бо поглядає у вікно,
Бо лине він думками
На берег Бугу, де сидять
Рибалки із вудками.
Вже й сам він вудку закида
Із берега крутого,
Та раптом вчитель підійшов
І запитав у нього:
— Ану-бо, мрійнику, скажи,
Про що ішла тут мова? —
І Петрик — пик, і Петрик — мик,
Не вимовить ні слова.
Збиравсь піймати карася
А чи бодай плотицю,
А упіймав він замість них
В щоденник одиницю...
Чому козел сердитий
Бородатий, рогатий
Та ще й твердокопитий,
До лужка-бережка
Йде козел сердитий.
Ой чому ж це він сердитий?
Що збирається робити?
Хоче дать рогам він волю,
Щоб провчить Климка і Колю
Бородатий, рогатий
Та ще й твердокопитий,
До лужка-бережка
Йде козел сердитий.
Ой чому ж це він сердитий?
Чом він хоче їх провчити?
Бо траву всю столочили,
А йому не залишили!
Дуже хочуть тишини
Прісі, Павлики, Парасі...
Сорок душ сидить у класі.
Сорок душ — і всі вони
Дуже хочуть тишини.
І тому весь час звучить:
«Тихо!», «Тихше!», «Замовчіть!»
— Тихо! Тихше! Ну тихіш! —
Гриць горлає і Тиміш.
Репетують на весь клас
І Парася, і Панас,
Зоя Олю оклика,
Оля — Прісю і Панька...
Ну й повір, що всі вони
Справді хочуть тишини!
Михайлова поправка
Михайлик з вулиці прибіг,—
Не упізнать хлопчини:
В багнюці з голови до ніг,
В подертій сорочині.
Розбитий ніс увесь набряк,
Щока розпухла ліва,
Під оком вискочив синяк,
Немов доспіла слива.
Матуся в крик:
— Ой синку мій! Що сталося з тобою?
—Та це Микола і Корній,—
Махнув хлопчак рукою.
— Та що ж ти думаєш собі?
Чого до них попхався?
Хіба ж не казано тобі,
Щоб з ними ти не грався?
Але хлопчина й тут не здавсь,
Повів очима злими:
— Та де ж я, мамо, з ними гравсь
Коли я бився з ними?!
Ігнатик-математик
Виганяла Леся сірих
Каченяток до води.
— Три, та три, та ще чотири —
Ну ж, Ігнатику, склади!
Прихилившись до тополі,—
«Раз і два, й чотири, й п'ять!» —
Пальці на руках поволі
Став Ігнатик загинадь.
І давай тоді стидити
Леся братика: — Ех ти!
Не умієш полічити
В голові й до десяти!
Та Ігнатик мовив Лесі:
— Ну яка ж бо ти чудна!
В мене пальчиків аж десять,
Голова ж лише одна!
Тільки сині
— А покажи-но Чорне море,—
Звернувсь учитель до Юрка.
Юрко підвівсь і пильним зором
По карті з краю в край блука.
Блукав, блукав, а по хвилині
Невинно очі підніма:
—А тут моря все тільки сині,
А чорних — жодного нема...
Чому не говорять рибки!
У ставок Маринка
Сипле хлібні дрібки.
— А чому це, Грицю,
Не говорять рибки?
— Як же їм балакать,—
Гриць на те сестриці,—
Коли завжди мають
Повен рот водиці!
Не дивуйтесь
Фотоплівку ввечері татусь
Проявляв і скарживсь на невдачу:
— Що за чудасія! Знов чомусь
Жодного зображення не бачу.
— Не дивуйтесь, тату,— відказав
Гриць малий, що грався біля нього,
Я ще вдень цю плівку розглядав
І не бачив теж на ній нічого.
— Я плавець! — хвалився Влас,
Ідучи купатись.—
І зі мною серед вас
Нікому змагатись.
Клим сопів, зітхав Івась,
І мовчала Алла,
Тільки, смілива й метка,
Галя відказала:
— Що там з тебе за плавець,
Ми побачим швидко,
А що добрий хвастунець —
Це вже й зараз видко!
Про малого Вовку та його обновку
Радий був сьогодні Вовка,
Як ніхто з хлоп'ят,
Бо йому гуцулку мати
Справила до свят.
Вже не в мріях розцвітають
Квіти чарівні,
Розцвітають на шовковім
Білім полотні.
Тільки з хати на подвір'я
Вибіг напоказ,
Як йому біжить назустріч
Друг його Тарас.
Ввесь від радощів сіяє
І в обновці теж:
У матроському костюмі —
З подиву замреш!
Сніжно-біла безкозирка,
Чорний обідець,
Ще й дві стрічки за плечима
Розвіва вітрець.
Вовка в сльози — і до мами
Виливати сум:
— Не гуцулку, а матроський
Хочу я костюм!..
Плаче Вовка і не знає,
Що в цей самий час:
«Ой, купіть гуцулку!» — просить
Татуся Тарас...
Чобітки
Батько справив Петрусеві
Чобітки,
Що вдягнув і танцюрист би
Залюбки.
Лиш суконкою злегенька
Проведи,
Як засяють і халяви,
Й переди.
А які у них підбори,
А ранти!
Тільки жаль, не вмів Петрусь їх
Берегти.
Йде зі школи він додому
й не мина
Ні калюжі, ні баюри,
Ні багна.
Кожну банку з-під консервів
Приміча
І ганяє, і футболить,
Як м'яча.
Дома теж не доглядав їх
Аніяк.
Не помиє, не просушить,
Кине так.
Пролетіло, промайнуло
Тижнів з п'ять —
І новеньких чоботяток
Не впізнать.
Поруділи, зашкарубли
Від води
І халяви, й закаблуки,
й переди.
От уже і дратва лізе,
І гвіздки,
От і геть пороззявлялись
Чобітки.
Ніби кажуть Петрусеві:
«Ай-я-яй!
Не хотів нас шанувати —
От і знай!»
Два осли
(За мотивами киргизької народної казки)
Жили собі, були собі
На світі два осли,
Жили і службу нехотя
В господаря несли.
Бувало, не захочеться
Тягти на гору віз,
Ну й заревуть, неначебто
Ведуть їх на заріз.
Той «йа-а-а!», той «йо-о-о!» витягує,
Що аж іде луна.
Так «йа» і «йо» й приклеїлись
До них, як імена.
Так сам господар кликав їх,
Так звало все село,
Хоча від цього розуму
В ослів не прибуло.
Могли від них усякої
Чекати дивини,
І от якось відзначились
Іще й не так вони
Одного разу трапилось:
Притомлені осли
У спеку з поля дальнього
Гарбу снопів везли.
Нестерпно сонце жарило,
Кусалися дроки,
І, як ніколи, рвалися
Додому віслюки.
Обидва тільки й мріяли,
Щоб в затінку хлівця
Скоріш води напитися,
Наїстися сінця.
І врешті-решт бажання їх
Збуватись почало:
Ще трохи — й показалося
У вибалку село.
От перші хати, вулиця,
Шовковиці старі
Нові ворота — й ось вони
У рідному дворі.
Не встиг погонич випрягти
І взять за поводи,
Як кинулись у хлів вони
До сіна і води.
І тут така пожадливість
Напала на ослів,
Що Йа всю воду вижлуктив,
А Йо все сіно з'їв.
Не був, одначе, жоден з них
Щасливим і на мить,
Бо їсти Йа хотілося,
А Йо хотілось пить.
Обидва ревом жалібним
Повітря потрясли,
Нічого й не збагнувши так,
Ну, сказано, осли!
Наїстися, напитися
Завжди з них кожен рад,
А з другом поділитися,
Так де там — невдогад!
Піп і наймит
(За мотивами японської народної казки)
У скупощах кохаючись,
На світі попик жив,
А наймитом у попика
Юнак-жартун служив.
Драбину позичать до них
Якось прийшов бідняк.
— Беріть,— всміхнувсь юнак йому,
Сусіди ж як-не-як!
Ще за сусідом стихнути
Не встигнув хвіртки скрип,
Як, мов гроза, накинувся
На хлопця гнівний піп:
— Цього сусіда знаю я —
Гультяй із гультяїв!
Драбину позичать йому
Без мене ти не смів.
Збрехав би, що розсохлася
Улітку на току І без щаблів валяється
Тепер у курнику...
А через кілька днів до них
Приходить паламар:
— Чи не дали б коня мені
Поїхать на базар?
І жалісливим голосом
Батрак відповіла:
— І не просіть, бо трапилась
З конем у нас біда.
Розсохся бідний коник наш
Улітку на току
І от тепер валяється
Без ребер в курнику.
Прохач, перехрестившися
(«За що ж так бог кара?»),
Скоріш тікати кинувся
З попового двора.
І знову піп розлючено
На батрака сичить:
— Ніяк тебе я розуму
Не можу научить!
Рівнять коня з драбиною!
Ну й вигадав! Ех ти!
Сказав би, що сказився він,
Об'ївшись блекоти.
Сказав би, що брикався він,
Аж поки геть знеміг,
І що тепер у стайні він
Лежить — не чує ніг.
А через день до батюшки
Громада шле послів
З проханням, щоб молебень він
У полі відслужив.
А наймит їм у відповідь:
— Знайшли коли прийти!
Два дні, як піп сказився вже,
Об'ївшись блекоти.
Два дні хвицавсь, брикався він,
Аж поки геть знеміг,
І от тепер у стайні він
Лежить — не чує ніг...
Дата внесення :
01.09.2011
Переглядів: 322
Популярність: 95.59%
Належить до розділів:
Українські
Віршовані твори
Жартівливі вірші
Гумор і сатира
Список коментарів | |
| Відправник : | мария |
| Час відправлення : | 2021-07-06 18:40:50 |
| згадала в1рш свого дитинства запамятала нав1ть малюнки а пот1м подумала як зм1нився
св1т коли я слухала як моявнучка готувалась до здач1 екзамену з укра1нськ1 мови подумала а що ви робите з д1тьми т1 хто готуе ц1 питання ви взагал1 то здоров1 псих1чно |
|
|
1 коментарів знайдено
Сторінки : [1] | |
