Для молодшого шкільного віку

Бюро знахідок

Збірка віршиків: "Проста арифметика", "Справжні подруги", "Все не так", "Хвостата мова", "Спішу додому", "Вірш без кінця" та інші.

Файл повністю скачався, але не відкривається? Може Ви не встановили програму WinDjView? Скачайте її тут. Про інші програми для читання читайте у відповідному розділі сайту.
1985 рік, видавництво «Веселка». Кількість сторінок: 40.


Фрагменти:

Анатолій КОСТЕЦЬКИЙ
БЮРО ЗНАХІДОК

ПРОСТА АРИФМЕТИКА

Якщо
дві руки
до лопати
додати,
а потім додати
бажання завзяте,
а потім
відняти від них
неохоту,
помножити все
на веселу роботу,
зібрати дітей
і дорослих усіх
і порівну все
розділити на них,
то будемо мати
один результат:
зелений,
співучий,
заквітчаний сад!

ВСЕ НЕ ТАК
Сьогодні
все навкруг —
не так...
Чомусь задача —
непроста,
чомусь цукерка —
несолодка,
проміння сонячне —
холодне,
і навіть
запахуща диня
чомусь
не пахне зовсім нині...

У чому ж річ?
Скажу вам прямо:
образилась на мене
мама...

Піду
пробачення попрошу —
хай знову стане
все хорошим!

СПРАВЖНІ ПОДРУГИ
П'ятикласниця Людмила
вранці
мамі заявила:
— Все!
До школи я —
не йду!
Я не стерплю
цю біду.
Щастя
скінчено моє,
бо у Рити
джинси є!
І тепер зі мною
Рита
відмовляється
дружити...

Здивувалась мама дуже:
— Ви ж були
найкращі друзі!?
—Так.
Але сказала Рита:
поки буду я
ходити
не у джинсах,
а в спідниці —
їй не хочеться
й дивиться,
бо вона вважає:
жінці
для краси
потрібні джинси...
Мамо!
Дружбу виручай:
джинси
і мені придбай!

Мама пильно
подивилась
на похнюплену Людмилу,
а потім мовила:
— Діла-а...
Ви — спра-а-вжні подруги
й пішла...

А ви
що скажете
мені:
це справжні подруги
чи ні?

ХВОСТАТА МОВА
Мале щеня
хвостом махає —
воно зі мною
розмовляє.
І я —
даю вам слово!—
збагнув
хвостату мову:
щеня мене просило,
щоб ми з ним
подружили.
І хоч не маю я
хвоста,
та в мене
відповідь проста:
я усміхнувсь малому
і взяв його
додому

СПІШУ ДОДОМУ
Мені після школи гукає Микола:
— Серього!
Гайда поганять у футбола!
— Та ні! —
відмовляюсь

уперше в житті.
—
Я мушу додому

негайно іти.

Мене зупиняє на вулиці Слава:
— Спинися на хвильку,

до тебе є справа:

міняю свій ножик
на шайбу твою!

Та я ні хвилинки
із ним не стою,
хоч марив тим ножиком
ночі та дні,—
бо треба додому
спішити мені.
Відмовився я
од кіно й самоката
і навіть відмовився
змія пускати!..

Дивуються друзі:
— Скажи-но скоріш,
чого це ти раптом
додому спішиш?!.

—Тому що,— кажу їм,—
як хочете знати,
удома
на мене чекає
кудлате,
руде,
волохате,
смішне
цуценя,
що стало моїм
з учорашнього дня!

ВІРШ БЕЗ КІНЦЯ
Я йду собі дорогою,
дорогою широкою,
аж тут назустріч — кіт.
— Куди ти йдеш дорогою,

дорогою широкою?—

мене питає кіт
і жде від мене слова,
а я й кажу котові:
— Я йду собі дорогою,
дорогою широкою,
аж тут назустріч — кіт.
«Куди ти йдеш дорогою,
дорогою широкою?»—
мене питає кіт
і жде від мене слова,
а я й кажу котові:
— Читай спочатку
знову!

БАТЬКИ-«ЧОМУЧКИ»
Ну і мама!
Ну і тато!
Наче справжні
дошкільнята!

Нічогісінько
не знають —
смішно
і сказать комусь! —
бо щодня
мене питають
лиш одне:
«чому» й «чому»...

— Ти чому
образив Віту?
— А чому
отримав двійку?
— І чому
прийшов так пізно?
— Та чому
в шкарпетках різних?
— Ти чому
такий непослух?
— А чому
не стелиш постіль?
— Ти чому це
вірш не учиш?
— А чому
портфель —
без ручки?!
— І чому
такий синець?..

Ох!
Настане
мій кінець!
Не поясниш їм
ніколи,
хоч би й дуже
захотів...

Треба їх
оддать
до школи —
хай питають вчителів!

ШПАЧЕНЯТА
Веселий клен росте
при хаті,
на нім —
шпаківня між гілками,
а у шпаківні — шпаченята
сидять під крилами
у мами.
їм у шпаківні
гарно й тепло
лежати в матінки під серцем,
бо з крил її
струмочком щедрим
у їхні крильця
сила ллється.

КОЛО СТАВУ
Сидить коник у траві
і співа мені й тобі.
Ще й сорока під вербою
щось скрекоче
нам з тобою.
Навіть сонне жабеня
тихо кумкає для нас.
Тільки
чорний сом вусатий
ліг під корінь —
і мовчить,
щоб води не наковтатись,
або просто
спить...

ЖОВТООКИЙ ЖОНЖОВІР
Кажуть,
є у лісі звір —
жовтоокий Жонжовір,
а у нього є дружина —
жовтоока Жонжорина.
Я сьогодні
в ліс ходив,
їх зловив у квітах,
до корзини посадив,
та забув накрити.

І тому
втекли з корзини
Жонжовір і Жонжорина!.

ПОГОВОРИЛИ
— Кицю, кицю,
хочеш мишу?

— Мяу, так,
неси скоріше!

— Кицю,
хочеш ковбаси?       

— Мяу, так,
скоріш неси!    

— Хочеш,
з другом познайомлю?
—  Хто ж він?
— Просто пес
бездомний...

«Фрр!» — і киці
вже нема!..
Що ж,
 не хоче —
то й дарма.

ІМЕНА
Я хотів би страшенно,
як хочете знати,
все у світі по-своєму
знову назвати!

Я назвав би волошку тоді
голубинка,
щоб дорослі ще більше
її полюбили.

А хлоп'ят і дівчат
я б назвав
любенята,
щоб іще веселіше
було їм гуляти.

Я б ласкаву тополю назвав
лопотуля,
щоб вона для птахів
дарувала притулок.

А бабусю
назвав би тоді я
любуся,
щоб світилася ніжністю
кожна бабуся.
І цвіли б любенят
голубникові очі,
і любусі
гуляли б із ними охоче,
а над ними
співала б собі
лопотуля,
і цю пісню її
всі б навколо почули...

Та речей безіменних
на світі нема.
Жаль,
що є вже для всього давно
імена...

ЛІТНІ ТУРБОТИ
Знаєш,
скільки справ у літа?
їх усі —
не полічити!

Треба нам
підсмажить спини,
ніс убрати
в ластовиння,
накупати нас
у річці
наперед
на три сторіччя,
та іще подарувати
лісу й лугу
буйні шати...

Словом, справ —
не полічити!
Та найбільше
треба літу,
щоб зуміли
я і ти
набагато підрости!

СТРАШНА ТАЄМНИЦЯ
Вірш для сміливих.
Якщо ти боягуз — не читай!

Облиште розмови!
Скоріше облиште!
Нас можуть почути.
Тихіше!..
Тихіше...
Нехай на хвилину,
лише на хвилину,
хоча б — на хвилину
ніхто з вас
не дише.

Я зараз
відкрию вам —
тільки ж дивіться,
нікому-нікому! —
страшну таємницю...

У темному,
темному,
темному лісі,
де хмари у небі —
неначе крижини,
де трави —
залізні,
де квіти —
залізні,
є темна-претемна
старезна хатина.

А в хаті отій,
у кутку найтемкішім,
куди не дістане
ранкове проміння,
де навіть
бояться селитися
миші,
є скриня чавунна,
уся в павутинні.

Під нею
в підлозі
є дірка велика,
така превелика,
що страшно й сказать!.

А в дірці...
А в дірці...
В тій дірці —
ой, лихо! —
така темнота — навіть дна
не видать...

А в тій темноті,
наче жаба,
холодній,
у тій темнотищі
на чорному дні
лежить таємниця,
страшна таємниця...

Та що це таке —
невідомо мені,
бо дірки —
немає,
та й хати
немає,
і лісу
немає —
я вигадав все!

А хто з вас
не вірить,
нехай перевірить:
хай вигада сам
щось таке...
От і все!

СЕРПЕНЬ
Лататтям лопотить ставок,
сміється,
наче вперше бачить,
як поплавцями
в ньому скачуть
пухнасті хвостики качок.

Попід ліщиновим кущем,
що й не примітити відразу,
грибочки молоді вилазять,
умиті лагідним дощем.

А уночі
в яснім саду
лукава мишка з нірки зирка
і жде:
чи яблуко, чи зірка
впаде ось-ось у лободу?

РАДІСНА КВІТКА
Ця квітка,
така дивовижна й духмяна,
розкрила сьогодні
пелюсточки зрану.

Летіли до неї
метелики й бджоли,
захоплено люди
стояли навколо.

А кіт мій, Васько,
розбишака товстий,
надибав її —
і на місці застиг,
понюхав —
і так зачудовано нявкнув,
що інші коти
ледь не вмерли од ляку!..

Та квітці — нічого!
Цвіте серед серпня,
даруючи посмішки
кожному серцю.
Цвіте,
як найкраще
з навколишніх див!..
А квітку цю радісну
я посадив!..

ЛИСТ ОД ЗИМИ
Залетів до мене
у кватирку
з клена під моїм вікном
листок,
щось прошелестів —
і враз притихнув,
ліг на підвіконня —
і мовчок...

Змерз, напевно,
на осіннім вітрі
і погрітись трохи
захотів.
Ну, а може,—
тільки хто ж повірить!
просто так,
у гості,
залетів?..

Я на нього,
мов на друга,
глянув,
ледь торкнув —
і раптом зрозумів:
цей листок кленовий —
незвичайний,
цей листочок —
перший лист зими...

ВЕСЕЛИЙ СНІГ
Цей сніг — як сміх,
такий веселий,
гілки деревам лоскотав,
будив веселощами села
і сипав сміхом на міста.
А снігурам,
сумним спочатку,
такого сніг наговорив,
що й їм
схотілось на санчатах
промчати
з білої гори!

БУРУЛЬКИ
— Скажи:
бурульки нащо?
— Щоб ранками
дзвеніти,
щоб сонячне проміння,
мов дзеркальцем,
ловити,
щоб їх,
немов морозиво,
могли смоктати діти.
— Але ж од цього
можна
страшенно
застудитись!
— Тоді лиш раз
лизнути —
і лікар не помітить!

РУКАВИЧКИ
Узимку, в морози,
хуртечі й завії
тебе і мене
рукавички зігріють.

А теплі
від чого вони
і чому?

Скажу вам
по щирості:
теплі тому,
що наші ласкаві
бабусі та мами
вплітають
тепло своїх рук
між нитками.

ВІТЯ МОЖЕ ВСЕ!
Все на світі
може Вітя!..
Може
меншого побити,
на уроках
спати може
та дражнити
перехожих.
Може
бахнути з рогатки,
посадити в зошит
ляпку,
у вікно
пульнути сніжку
і нову порвати
книжку...
Словом,
все на світі Вітя
може —
годі й говорити!..
То чому ж
не може Вітя
краще, ніж на три,
учитись?..

ЧЕМНИЙ ГЕРОЙ
Вітько-третьокласник
крокує додому
героєм таким,
що й не снилось нікому.
Аж раптом
Вітькові назустріч —
першак.
Всміхнувся Вітько
і промовив:
— Так-так! —
І, випнувши груди,
підходить до нього:
— Гей, ти!

Треба старшим

давати дорогу! —

І хлопця малого

портфелем як лясне!

Аж всівся на землю

малий першокласник...

Вітько реготнув:
— Так і треба,
щоб знав! —
І далі по вулиці
покрокував.

Іде і пишається
подвигом власним.
Аж раптом
назустріч йому —
семикласник!

Від жаху герой,
мов листок,
затремтів —
і в перше ж парадне
стрілою влетів.
Тремтять його руки,
тремтять його ноги...

— Чого ти злякався? —
питаю у нього.
— Та просто я чемний, —
Вітько відказав,—
тож старшому хлопцю
дорогу і дав...

НОВЕ ЖИТТЯ
Вчора Вітя
так промовив:
— З мене — досить,
от вам слово:
я почну життя нове!..

Аркуш взяв
та олівець,
сів і пише по порядку:

«В сім встаю,
роблю зарядку.
Чищу зуби,
мию шию.
Неодмінно вуха мию.
Потім — кухня.
Там сніданок
всім готую сам,
без мами.
Посуд мию,
підмітаю
і до школи поспішаю...»

Ще у плані
пунктів двадцять,
та не варто зупиняться...
Чому? — питаєте.
Все просто,
бо знову
мама
миє посуд,
підмітає та готує...

А Вітько?!
Вітько й не чує.
Він — у ліжку.
Досі спить.
Зате
над ліжком
план висить...

БЮРО ЗНАХІДОК
1

Будь ласка,
заходьте!
Скоріше заходьте!
Усе,
що згубили,—
шукайте й знаходьте!
Я все покажу вам,
що є на полицях.
Ви тільки, будь ласка,
уважно дивіться.
Можливо,
на котрійсь
із наших полиць
ви знайдете те,
що згубили колись!

2
Отут перед вами —
загублена совість.
Гадаю,
вона в нас
лише тимчасово:
без неї ж не можуть
дорослі та діти
і тижня прожити
на білому світі...
Згубив її хлопець,
який тишком-нишком
надворі
малому підставив підніжку,
у іншого хлопця
м'яча одібрав,
сусідці по парті
малюнок порвав.

А тільки
спитають у нього:
— Навіщо? —
Провину
він звалить одразу
на інших,
тому
ні в дворі з ним,
ні в класі не грають.
Гадаю,
він скоро
до нас завітає...

Ну от, подивіться,
а що вам казав я!
Уже поспішає по совість
хазяїн!
— Ця совість,
я бачу,
належить тобі?
Будь ласка, бери,
але більш не губи!

3
А тут на полиці —
роззява з роззяв,
найкращий ловець
і винищувач гав.

Давно вже
усе він забув і проґавив:
забув
жовтенятські обов'язки
й справи,
забув десь портфель,
рукавички красиві,
забув і про те він,
що мама просила.

А якось на ґаву
так рота роззявив,
що сам загубив себе,
бідний роззява!

Ще й досі
дивується всюди народ:
од хлопця зоставсь
лиш роззявлений рот...

Як тільки зустріне його
хтось із вас,
скажіть,
щоб зайшов за собою
до нас.

4
Ця купа велика —
загублений час.
Боюся, що й місця
не вистачить в нас...

Ось — час для навчання,
загублений в школі,—
його вже, напевно,
не вернеш ніколи!

Тут — час допомоги
і мамам, і татам,
який у розвагах
втрачали завзято.

Там — час для зарядки,
що в ліжках згубили
і разом зі спортом
у ліні втопили...

Тут стільки часу
погубили невчасно,
що я вже й не знаю,
куди його класти!

Напевно,
мені доведеться
на дверях
скоріше прибити
табличку фанерну,
щоб з неї
нарешті довідався кожний:

«Загублений час
повернути не можна!»

5
А онде в куточку,
далекім і темнім,
лежить і страждає
загублена чемність.
Страждає
за хлопця якогось
страшенно!..

Він лізе в тролейбус,
немов навіжений,
всідається й дума:
«Усі ви хоч трісніть,—
нізащо у світі
не встану я з місця!»

Він запросто
дівчинку може принизить.
Для нього
повага до старших —
дурниці...

Тому-то й страждає
так гірко та вперто
загублена чемність,
що може й померти.
Шепоче про себе:
«Спасибі!», «Будь ласка!» —
таким голосочком,
що й слухати важко.
Привітно
киває голівкою всім
і всім поступається
місцем своїм.

Візьміть її швидше,
я дуже вас прошу,
бо може, бідаха,
загинути просто!
 
6
Ось — дружба,
забута під партою
в школі.
Такого
не бачив я досі ніколи!
Ну як —
поясніть мені! —
може це бути,
щоб дружбу,
як зошит чи ручку,
забути?!

Два хлопці
у класі її загубили —
вони на перерві
ні за що побились.

А друзі ж були —
можна заздрити тільки!
Довіку дружили б,
якби ж то не бійка.
А з чого вона —
невідомо нікому...

Тож порізно
ходять віднині
додому,
насуплені
в класі сидять
на уроках,
і жоден
не зробить до друга
ні кроку.
А вдома сумують,
зітхаючи тужно,
і згадують часто
загублену дружбу...

Я певен:
недовго пролежить вона
її заберуть неодмінно
від нас!

7
Це — сміх розвеселий
сидить і регоче,
неначе його
безперервно лоскочуть.
І всі,
хто погляне
на згублений сміх,
так сильно сміються,
що валяться з ніг!
Лежать і регочуть,
забувши про тишу,
а сміху од того
утричі смішніше.

От тільки хазяїн його -
у зажурі...
Од ранку й до вечора
ходить похмурий,
не біга, не гра,
не співа і не скаче,
а сяде
в якомусь куточку —
і плаче...

Хай швидше до нас
завітає за ним.
Невже йому весело
жити сумним?..

8
Як бачите,
є в нас
на що подивитись,
тому не соромтесь,
дорослі та діти,
будь ласка, заходьте,
скоріше заходьте,
усе,
що згубили,—
шукайте й знаходьте!
І все,
що вам треба,—
скоріше беріть.
Та більше
ніколи в житті
не губіть!

 


Дата внесення : 04.11.2010     Переглядів: 1884     Популярність: 99.76%    
Належить до розділів:
Українські
Віршовані твори
Жартівливі вірші
Віршики для малят



Список коментарів

  Відправник : Діаночка
  Час відправлення : 2014-02-25 18:16:54
нічого не зрозуміло

  Відправник : фіш
  Час відправлення : 2012-03-13 12:04:47
Ось тобі ВІРШ.

  Відправник : Лара
  Час відправлення : 2012-03-12 18:21:24
мені потрібон ВІРШ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

3 коментарів знайдено
Сторінки : [1]

Новий коментар

Ім`я відправника
E-mail відправника
Надрукуйте код :