ЧОМУ ВЕСНОЮ СОНЕЧКО ВСТАЄ РАНІШЕ

Там, за яром, де тополі,
Тато сонце стрів у полі.

— Трактористе,— сонце мовить,
—    
Дай мені свій трактор новий!
Я на ньому, любий друже,
Покататись хочу дуже.

Усміхнувся сонцю татко:
— Припізнилось ти, малятко!

Трактор дав би я охоче...

Тільки ж зараз — день робочий!

Ти приходь сюди раніше,

Коли в   полі сон і тиша,
І катайся   хоч годину,
Поки я прийду на зміну.

З того часу, кожен знає,
День у день раніш світає:
То щоднини сонце ясне
Прокидається завчасно,
Щоб до трактора поспіти,
Поки сплять дорослі й діти.

Та ніяк раніш від тата
Сонечко не може встати.
Вже як оранка скінчиться,
Тато трошки забариться,
І до нас у віршик цей
Сонце в'їде тракторцем!

ЧЕРВЕНЬ
По доріжках, по галявах
Червень скаче, хлопчик жвавий.

Зробив з мачку капелюшок,
Натягнув   до самих вушок.

Із шовкової травички
Зробив пензлик невеличкий.

Де лиш пензликом торкнеться —
Все рум'янцем враз візьметься.

Вишні в листі червоніють,
В полі маки пломеніють,
І в сестрички-полунички
Рожевіють круглі щічки.

Все навкруг як жар палає,—
Гарну фарбу хлопчик має!

БАБУСИНА РАДІСТЬ
Щоранку, як сонечко в небі засяє,
Бабусина радість у двір прибігає.
Хоч ще невеличка, зате не лінива!
Ускочить у хвіртку — і зараз до діла:
То носить водичку, то двір підмітає,
То з яблуньки гусінь в садку оббирає,

А то у дворі молоточком стукоче, —
Все робить бабусина радість охоче!

Бабуся радіє та ще й примовля:
— Що день — то все більшає
радість моя! Росте, як кленочок побіля води!
А радість — це хлопчик! А може, це ти?

ДЯДЬКО ГНАТ
Дядько Гнат малює дзбанки.
Не знайдеш таких ніде!
Намугикує співанку,
Фарби весело кладе.

Гарні дзбанки, що й казати!
Хоч кого, а звеселять...
Позбігаються хлоп'ята:
— Дайте й нам помалювать!

Ще й послухать, дядьку Гнате,
Пісню дзбаників ясних!..—
І беруть до рук   дзбанята
І до вушок тулять їх.

А в дзбанятах — дзвону, дзвону!
Про дерева, про   пташок
І про бджілку, що сопілку
Загубила між квіток.

Про веселу хлібну ниву,
Неба синь і зелен-сад...
Усміхається щасливо
Світлочубий дядько Гнат.

А ясний, веселий ранок
Сонця дзбан гойда над ним.
Світ, як дзбанок-мальованок,
Повен дзвоном золотим.

ДОРІЖКА
Хто накидав камінців
Прямо на доріжку?
Он малята-пустунці
Можуть збити ніжку...

І бабусенька йдучи
Спотикнутись може.
На доріжку камінці
Накидать негоже.

...Тихо спить на моріжку
Лялечка-слухнянка,—
Оля возить у візку
Камінці до ямки.

Всі камінчики звезла,
Більші й невеличкі,
Ще й стежинку промела
Віхтиком травички.

Ні смітиночки нема...
Йдіть, хороші люди!
Хай і чиста, і пряма
Вам доріжка буде.

ДІДУСЕВЕ ПОЛЕ
Наш дідусь — колгоспний агроном.
Зустрічає в полі синь ранкову.
Кожна бадилинка за селом
Має з дідусем свою розмову.

А під вечір прийде до діток,
Весь пропахлий чебрецями
й літом,—
Принесе нечуваних казок
Про пшеницю й гречку,
Льон і жито.

Каже він, що ті ясні казки
В полі родять щедро і багато.
Ой, летіть на крилоньках роки,
Щоб скоріше виросли малята!

Щоб і їх, як друзів, навесні
Кожна бадилинка зустрічала,
І казки шовкові й чарівні
Дідусеве поле розказало.

СКІЛЬКИ В СВІТІ СОНЕЧОК?
Скільки сонечок у світі? —
Хочуть діти зрозуміти.

Онде небом в день ласкавий
Плине сонечко яскраве.

Он в садочку на стеблинці
У крапчастій одежинці,
Мов автобус по шосе,
Також сонечко повзе.

Каже мама до Олюні:
— Сонечко моє манюне!

А коли були на річці,
Сонце бачили в водичці.

І в криничці в глибині
Сонечко живе на дні...

Ой, як сонечок багато!
Є що дітям рахувати.